Глава 16

Більше ніж три тижні я жила в королівстві світлих ельфів. І весь цей час я вчилась своїм здібностям. Особливо, мені добре вдавався дощ та сніг. Моя матір приходила ще пару раз, проте я жодного разу не погодилась на її пропозицію, адже підозрюю, що вона винна в смерті Елоді. Я пам'ятаю, як вона казала, що Королева зробила дівчині такий подарунок. І сумніваюсь, що це була Маріелла. Та поки немає доказів. А мені тут не комфортно. Я розумію, що я ельф, і цей мій дім. Та я так звикла до простого життя, що статус принцеси мене дратував. Тим паче, більшість мене боялись, бо в мені тече кров темних. Мені вдалося вмовити батька повернутися хоча б на випускний бал, адже я чекала на нього ще з початку року. І Король та Королева були не проти, якщо з нами підуть Деміан, Кілліан та Ріанон. Ну що ж, я не проти. Хоча б на один вечір, та я повернуся додому, де все таке знайоме для мене.                                                                                                                                                               

Якось так зівпало, що наше повернення якраз прийшлося на випускний бал, що мав проходити в нашій школі. Пам'ятаю, як ми разом з Елоді мріяли про нього, адже це була дуже визначна подія. Здається, це було так давно. Але тепер я тут. Мене запросив Кілліан, проте ми сюди прийшли не як пара, а скоріш як друзі. Так дивно було знаходитися серед людей, особливо після того, як я дізналася, що є принцесою темних ельфів. Це був той невеликий шматочок нормальності, який досі не дав мені зійти з розуму.                                                                                                                                                                

Випускний проходив у спортивному залі, який спеціально прикрасили до цієї події. Я уявляю скільки часу на це витратив організаційний комітет, адже все виглядало дуже гарно. Тема була обрана завчасно - сніжна казка. І це було так в тему, адже тут дуже рідко йде сніг навіть взимку, хоча це й звично для нашого штату. Все було прикрашено сніжинками, штучним снігом та льодом. Видовище було неймовірним. Елоді би сподобалось, однак її тут не було. І я вже була не тією Терезою, яка планувала своє майбутнє. Я хотіла вчитися в коледжі, і побурчала би про те, що немає сенсу приходити на цей бал, але все одно хотіла би цього. Та зараз все інакше. Мені було не комфортно. Якесь дивне передчуття не покидало. І, останнім часом, я навчилась йому довіряти, адже воно ніколи мене не підводило.                                                                                                                                             

- Пунш? - Кілліан підійшов з двома келихами.                                                                                                

Я подякувала та взяла один. Можливо це й допоможе якось заспокоїти нерви. Та й чого я взагалі зараз хвилююся? Все ж має пройти добре.                                                                                                               

- І як тобі тут? - запитав він. - Подобається?                                                                                                   

- Гарно, проте якась частина говорить про те, що краще було би лишитися вдома. - посміхнулася я. - Не дуже люблю такі заходи, особливо після останнього свята серед ельфів. Якщо один раз побачиш те, то вже ніколи не забудеш.                                                                                                                       

Хлопець розсміявся, та одним ковтком випив свій пунш. Хоча поруч з ним мені стало спокійніше, але передчуття ніяк не покидало мене.                                                                                                                 

- Потанцюємо? - запросив Кілліан. - Це ж бал, тут так заведено.                                                              

Я кивнула, і він повів мене в середину зали. Ми кружляли, і на якусь мить я навіть розслабилась. Це мав бути особливий вечір, який я би ще довго згадувала. Згідно неписаних правил, Кілліан би прийшов до мене, подарував бутоньєрку. Тато би сфотографував нас, і ми відправились на орендованому лімузині в школу.                                                                                                                                               

- Ти в порядку? - врешті запитав Кілліан.                                                                                                       

- Не знаю. Все ніби чудово, але я не можу заспокоїтися. - чесно відповіла я. - Щось мене тривожить і...                                                                                                                                                                          

Далі я не встигла договорити, так як сталося дещо дивне. Всі завмерли ніби статуї. Навіть музика більше не звучала. Я бачила, що Ріанон та Деміан підійшли до нас, адже це здивувало їх не менше. Якась небезпека наближалась. А тут стільки людей, і зараз вони навіть не можуть втекти. Хлопці дістали мечі, розуміючи, що зараз їм доведеться захищати не лише себе. Вони їх завжди з собою носять чи нам сьогодні пощастило? Хоча, як на мене, то тут скоріш перше. Це й не дивно для ельфів. Прозвучав сміх, від якого мурашки пішли по шкірі. Здогадуюсь, хто це, адже занадто добре я запам'ятала її голос. Вийшла моя матір, вдягнена в довгу синю сукню. Вона взагалі носить щось інше? А з нею було ще з десять ельфів, які налаштовані вороже. Ми би змогли спробувати напасти, однак навколо беззахисні люди.                                                                                                                     

- Як тут гарно. Всі ці прикраси та костюми. - промовила Королева. - Нагадує мені наш Зимовий бал. Та от декорації примітивніші. Не відчувається тієї казки, яку ми створюємо кожного року за допомогою магії.