Глава 14

Сьогодні було свято Весни, одне з найважливіших свят у цьому світі. А отже, королівство ельфів стане єдиним народом, нехай і на один день. Ми повернемося в той час, ще до війни. В цей раз я захотіла самостійно обрати собі сукню для вечора. Я зупинилась на простому блакитному платті, розшитому срібними нитками, зі шлейфом, поясом та білими довгими рукавами. Волосся я лишала розпущеним, проте духи допомогли мені вплести квіти. Моє відображення мені дуже сподобалось. Я готова знайомитись з новим для себе світом. І хоча я була принцесою Чорного Королівства, але виглядала скоріш як світлий ельф. І чомусь я себе не впізнавала. У двері постукали і я уявлення не мала, хто це може бути. Відкривши, я побачила Деміана, що був вдягнений у просту білу сорочку та сірі штани. В школі ж його частіше можна було побачити в джинсах, як і тут в будні дні. Однак до свята кожен намагався приодягнутися.                                                                                                                                

- Ми можемо поговорити? - спитав він.                                                                                                             

Я кивнула, пропускаючи його всередину. Дивно, він якийсь схвильований. Може щось сталося?  Хлопець присів на стільчик та уважно подивився на мене. Якийсь він був не схожий на себе. Цікаво, про що ж він хотів зі мною поговорити.                                                                                                             

- Хочу тобі дещо розказати. Потрібно це було зробити раніше, але я не наважувався. - я присіла на ліжко. - Загалом, ти ж знаєш, що твоя матір королева темних ельфів? - посміхнувся Деміан. - Що я питаю, я ж був присутній при розмові. Так от, королева була не єдиною дитиною. Каміла розраховувала, що трон посяде її молодша донька. Та вона була занадто прив'язана до сестри. І лишається поряд до сьогодні.                                                                                                                       

- Не розумію, до чого ти це говориш. - чесно визнала я.                                                                             

- Її звуть Лідія, тому ти маєш рідну тітку. І вона має дитину. - продовжив він. - Сина.                                 

- Тобто, в мене є брат? - здивувалась я.                                                                                                        

Я не могла повірити. Все життя я мріяла мати брата або сестру. Навіть двоюрідних. Та, був лише батько, і ніяких згадок про родичів. Ми завжди були лише вдвох, тому це так і залишилось мрією. Але сьогодні вона може стати реальність.                                                                                                             

- Так. - відповів Деміан.                                                                                                                                    

- І коли я зможу з ним познайомитись? - тепер мені цього дуже сильно хотілося. - Він сьогодні буде на святі Весни?                                                                                                                                                      

- Ти з ним вже знайома. - хлопець відвів погляд. - Твій брат...Це я.                                                             

Мені здалося, чи я справді це чула? Я дивилась на нього, не в силах в це повірити. Деміан мій брат. З однієї сторони, стає зрозуміло, чому він оберігав та підтримував мене. Але... Немає сенсу шукати якусь нашу схожість, адже ми не рідні брат і сестра. Проте щось спільне я таки знаходила. Та мене зараз цікавило не це.                                                                                                                                                 

- Чому мені не сказали тоді? - здивувалась я. - Це ж так чудово.                                                               

- Це мав зробити я. Всі лише чекали. - Деміан уникав мого погляду. - Я їх попросив. Просто... Це справи сімейні. Я не знав як ти сприймеш той факт, що в тебе є брат. Особливо після історії про родину зі сторони матері. - він посміхнувся. - До того ж я не фанат усіх цих сентиментальностей. Особливо на публіці.                                                                                                                                                              

Мені здалось, що причина в іншому, та не хотілось зараз його допитувати. З часом можна дізнатися більше, але ми лише сьогодні я дізналась, що моя родина більша.                                                            

- Так і як мені тебе називати? - посміхнулась я. - Братик?                                                                            

- Деміан цілком підійде. Ми ще матимемо час поговорити про це пізніше, і я відповів на твої питання. - він повернув мені посмішку, і, здається, видихнув. - Добре, готуйся до свята. А мені ще треба дещо зробити.                                                                                                                                                            

Цікаво, тепер завжди буде ця незручність? Хоча ні, коли ми нарешті все обговоримо, то стане якось зручніше. Значить тепер моя родина стала більшою...