Глава 10

Тато вирішив не чекати довго, тому сьогодні ж ми відправляємося до короля світлих ельфів. Там нарешті стане всі відомо. На диво я досить спокійно відреагувала на правду про свою сутність. Але останнім часом зі мною стільки всього сталося, що я вже просто не могла дивуватися. В інший час моя реакція була би інакшою. Та сьогодні я побачу інший світ. І я переживала дуже сильно. Адже все, що я знала, руйнується прямо в мене на очах. Та я маю все з'ясувати. Не лише заради себе. Я маю дізнатись правду про смерть Елоді. Тому, коли ми стояли перед порталом, що виник всередині дерева, та вів до королівства ельфів, я не сумнівалася. Це було доволі дивно, але я себе налаштовувала так, що мене може очікувати все що завгодно.                                                                                                    

- Готова? - запитав тато.                                                                                                                                   

Я лише кивнула. Зібравшись з силами, я увійшла в портал. Якусь мить ми проносились через коріння дерев, і я абсолютно нічого не бачила. Та згодом ми вийшли з порталу, опинившись на місці. Не такого я очікувала від магічного королівства світлих ельфів. Це були самі звичайні будиночки. Та особливість була в тому, що вони вправно розташовувалась серед дерев, а іноді і вбудовані в них. Виглядало досить цікаво, особливо для тих, хто цікавився архітектурою. А ще квіти... Дуже багато різноманітних квітів рожевих, білих та інших світлих тонів. І стільки світла. Ніби тут не одне сонце, а не менше трьох. Здавалось, ніхто не сидів вдома. Ми зустріли стільки ельфів, що я задумалась, як вони усі тут вміщуються. Чи може саме містечко набагато більше, ніж я думаю? Як тільки буде час, огляну все уважніше. Але от самі мешканці виглядали по-звичайному. Повсюди було видно джинси, сорочки та кеди.                                                                                                                                                                  

- Ми стараємось адаптуватися до сучасного світу та виглядати як люди. - пояснив Кілліан, бачачи мій здивований погляд. - Виглядаємо як звичайні люди, але от з технікою поки біда. Я ледве телефон освоїв.                                                                                                                                                             

Мені захотілось розсміятись. Це ж така проста річ. Та те, що я побачила далі, відняло в мене дар мови. Величезний палац, викладений невідомим для мене білим камінням. Високі шпилі, велике різноманіття балконів та вікон. Я уявляла, що всередині дуже багато світла і повітря. Широкі сходи, що вели до химерно прикрашених дверей. Сам вхід прикрашали колони в грецькому стилі. Щось мені підказувало, що стародавні майстри перейняли його від ельфів, а не навпаки. Можна буде дізнатися про це пізніше. І це поєднання різноманітних стилів неабияк дивувало. Ніби взяли якусь книгу з архітектури і пройшлись по усім параграфам. Отже, це і є резиденція короля і королеви. Чомусь, я почала нервувати.                                                                                                                                           

- Не бійся. - м'яко сказав Деміан. - Все не так страшно. Вони тобі сподобаються. А якщо щось, ми поряд.                                                                                                                                                               

Я лише нервово посміхнулась і пішла до дверей. Хто його знає, що на мене очікує і як складеться моє життя. Але спробувати варто...