Глава 3

Це просто неможливо. Швидше за все, мені просто здалося, адже в багатьох людей голубі очі. Але, обернувшись ще раз, я зрозуміла, що ні. Його очі все такі ж. І так само невідривно дивилися на мене. Адже це нічого не означає, правда? Збіг і не більше того. Треба переставати читати книги про магію, адже я починаю бачити дивне там, де нічого немає. Погляд хлопця буквально свердлив мене. І мені стало якось некомфортно від цього.                                                                                                              

- Він дивиться прямо на тебе. Ще й так, ніби дуже добре знає тебе. - Елоді мені змовницьки підморгнула. - Хто ти? І що зробила з моєю подругою? Ти і раніше привертала до себе увагу, але зараз... Залиш мені хоч цих красенів. Ну будь-ласочка, я згідна навіть на одного. Кілліан так гарно виглядає.                                                                                                                                                       

Я лише розсміялася, і кинула в неї серветкою. Я знаю, що моя зовнішність приваблювала хлопців, однак і Елоді ніколи не була обділена увагою. Варто згадати, що вона лише недавно розійшлася з черговим хлопцем. Та дівчина завжди чогось шукала, і я так і не розуміла, який саме хлопець має бути.                                                                                                                                                                  

- Дуже смішно. - відповіла я. - Прямо всі хлопці мріють про побачення зі мною. Хто там крайній в черзі? Тут свіжа кров підійшла. Тільки не починайте знову бійку. - сарказм був занадто явним. – Не знущайся, добре?                                                                                                                                                                

- Але, спробувати то варто було. - відповіла вона, посміхнувшись. - Тим паче ти ж знаєш, що я не пропущу таку можливість.                                                                                                                              

Ось люблю я літературу. Єдиний урок, де я проявляю хоч якусь активність. Мені подобаються книги та аналізувати їх. І вчитель, містер Гарнер, вважає мене своєю найкращою ученицею. Це й не дивно, аже іншим якось було байдуже на цей урок. Що мене дуже навіть радувало. Увійшовши в клас, я пройшла до своєї давньої подруги - останньої парти. Опустившись на неї, я дістала блокнот і почала далі малювати. Ще би навчитися це гарно робити.                                                                                               

- Тут вільно? - через якийсь час мене відволік чийсь оксамитовий голос.                                                    

Я підняла голову і побачила... Вгадайте кого? Кому так щастить, як потопельнику? Звичайно, це Кілліан. Ну чому новенькі звернули свою увагу на мене? Нагрішила, чи що. Я не витримаю ще одну таку розмову, яка ні до чого не приведе, а лише викличе в мене додаткові питання. Може сказати, що тут зайнято? Але ні, я ж не дитина, аби так себе поводити.                                                                      

- Сідай. - відповіла я без особливого ентузіазму.                                                                                           

Ні, я не була налаштована категорично. Просто, не люблю зайвої уваги, а він вже її притягував. Та й розмовляти зараз в мене не було ніякого бажання.                                                                                      

- Я Кілліан. - його посмішка була ще гарніше поблизу. - Недавно переїхав в це місто.                               

- Я знаю. - чому себе вчасно не зупинила?                                                                                                   

- Я повинен дивуватися? - посміхнувся хлопець. - Маленьке місто, в якому кожна подія - новина глобального масштабу. Ви, напевно, знали про наш приїзд, ще коли ми вирішили це зробити. Напевно, важко в такому рости?                                                                                                                                     

- Та ні, все як всюди, нічим не відрізняється від тисячі інших міст по всій країні. - відповіла я. - Ми зараз будемо говорити про дитинство? Серйозно? Це що, якийсь новий спосіб знайомства? Якщо так, то краще одразу пропустити цей етап.                                                                                                                  

- Я просто намагаюся бути ввічливим і познайомитися з тобою. Я тут майже нікого не знаю, і було би непогано подружитися з іншими людьми. - Кілліан почав дратуватися. - А тобі обов'язково бути такою уїдливою?                                                                                                                                                       

- Друже, та ти ще мене не знаєш. - я йому посміхнулася. - Краще випробуй удачу з іншою дівчиною. Навіть знайомиться зі мною не раджу.                                                                                                           

Продзвенів дзвінок, і він відвернувся. І чому ж я так себе з ним вела? Адже він новенький, який абсолютно нічого не зробив. Може, варто вибачитися? Але я нічого з собою не можу поробити, це частина мого характеру. Та й досі не можу позбавитися відчуття, що я його десь бачила. І це мене змушувало напружитися...