Глава 2

Не люблю я уроки математики. Вони мене дратували, адже там було так нудно. Точні науки - це не зовсім моє. Хоча знання і давалися мені легко, але важко зосередити свою увагу на чомусь. Я би краще цей час провела на уроках літератури. Я сиділа на останній парті і неуважно малювала в зошиті. Я ніколи не мала таланту до цього, тому мої малюнки були схожі на щось незрозуміле. Навколо ж збиралися учні, що розмовляли між собою і сміялися. Часом я шкодувала, що у мене лише одна подруга і у нас так мало спільних уроків. На таких уроках я відчувала себе некомфортно, адже ні з ким поговорити. Незабаром пролунав дзвінок і увійшов учитель. Ну що ж, тепер залишається тільки пережити цей урок. А я, чомусь, думала про новеньких. Цікаво, які ж вони. Подруга розповідала, що вони дуже гарні. Але що змусило цих людей переїхати сюди посеред навчального року? Це незвично для маленького містечка. Ні, одного разу я приб'ю Елоді. Не хочу думати про такі безглузді речі. Але нічого з собою не могла зробити.                                                                                                                  

- Клас, увага. Урок вже почався, тому припиняйте ваші розмови і слухайте мене. - прокашлялася міс Картер. - Думаю, багато хто вже в курсі, але з сьогоднішнього дня у нас нові учні, з якими ви познайомитеся протягом дня.                                                                                                                          

Її перервав стук у двері. Це виявилося досить симпатична дівчина. У неї було довге світле волосся, величезні блакитні очі і миле обличчя в формі сердечка. Вона була дуже низькою і худою. Навіть занадто. Мене завжди дивували такі люди. Вони харчуються повітрям чи як? Інколи я навіть заздрила їм.                                                                                                                                                                         

- Міс Медок. Рада, що ви так швидко знайшли наш клас, адже в перший день в новій школі це може бути досить проблематично. - вчителька поправила окуляри. - Прошу, проходьте і сідайте на будь-яке вільне місце та включайтеся в навчальний процес.                                                                                       

І так вже склалася доля, що воно виявилося поруч зі мною. Якийсь закон підлості, який я могла прочитати лише в книжках. Але в нас тут реальне життя. Дівчина не йшла, а пливла до стільця, ніби якийсь казковий персонаж. Я думала, що таких людей насправді не існує. Граційно присівши, вона дістала блокнот і ручку. Так, намагаємося не дивитися та не звертати уваги. Вона звичайна учениця. В цей же час міс Картер стала розповідати про логарифми. Мені пощастило, що я знаю цю тему. Тому, можна розслабитися.                                                                                                                                     

- Привіт.                                                                                                                                                              

Я мало не підстрибнула на місці від несподіванки. Зазвичай зі мною тут ніхто не говорив, тому це і було дивно. До мене не одразу дійшло, що новенька звертається до мене. Я навіть глянула на неї, щоб переконатися.                                                                                                                                               

- Мене звуть Ріанон і я тут зовсім нікого не знаю. Але мені цікаво познайомитися. - вона сліпуче посміхнулася. - А як твоє ім'я?                                                                                                                       

- Тереза. - відповіла я.                                                                                                                                       

- Дуже красиве ім'я, мені воно подобається. Я ж своє ніколи не любила. - продовжила посміхатися дівчина. - А ти давно живеш в цьому місті?                                                                                                   

- З самого народження. Я лише кілька разів виїжджала за межі рідного штату. Але мені подобається жити тут. Спокійно та тихо, хоча інколи сильно набридає. - відповіла я з посмішкою. - А ти звідки переїхала?                                                                                                                                                        

- Ми дуже часто переїжджали, тому і важко сказати звідки я. - потиснула плечима Ріанон. - Це четверте місто за рік.                                                                                                                                                      

Мені здалося, чи дівчина напружилася? Вона якось дивно відреагувала на моє питання. Однак це ж просто ввічливість. Вона дізналась про мене трохи, то чому би й мені не зробити теж саме? У будь-якому випадку, до самого кінця уроку вона не сказала мені більше не слова. Її так налякало моє питання? Що ж, я і не набиваюсь в її друзі. Мені це не цікаво. Як тільки продзвенів дзвінок, зірвалася з місця і втекла.                                                                                                                                                    

- Значить так. Хлопців звуть Деміан і Кілліан. І вони ну дуже гарячі. Я би точно спробувала звабити хоча б одного з них. - піднесенню Елоді, здавалося, не було меж. - Ти б бачила дівчат у класі. Хіба що слину не пускали.                                                                                                                                            

На історії ми, як і зазвичай, сиділи на останній парті і розмовляли. У нашій школі було досить лояльне ставлення до учнів. Хіба що на уроці французької було одне правило - якщо хочете спілкуватися між собою на уроці, то лише тією мовою, яку ми вивчаємо. А так як в мене була біда з іноземними мовами, то я віддавала перевагу мовчати.