Розділ І — Кінець казки?

     Іннуся подумала, шо для неї і для інших героїв цієї вже все закінчилося, адже тепер повернулося буденне життя, а казки вже немає. Казка зникла разом з тьотею Лікою, принцесою Анру. Принцеса Анжеліка і ворони, що її супроводжували, розтанули в тумані.

     Принцеса подалася на розшуки чи то інших, більш підходящих їй небожів, чи то шістдесяти валіз із подарунками. А діти, Іннуся та Юрчик, залишилися зовсім самі. Якщо, певна річ, не враховувати Кварика. Та хто ж його враховуватиме, якщо порахувати його було просто неможливо. Надто швидко він носився квартирою. Кварик одночасно перебував у кухні, в передпокої і навіть у коморі.

      Правда, одного разу Кварик зупинився і його можна було побачити. Він зупинився подивитися, як іде геть принцеса Анжеліка. Як вона тане, зникає, як припиняється казка для дітлахів, що сподівалися на казку назавжди.

      Так, казка зникла, і ніщо, окрім Кварика, про неї не нагадувало. Навіть глобус, що, здавалося, крутитиметься, мов справжня планета, зупинився. Принаймні, дітям так здалося крізь сльози. Може він і крутився, але як це побачиш, коли очі запоанені гіркими слізьми?

      Юрчик стояв розгублений. Йому було невимовно шкода, що тьотя Анжеліка пішла. А ще йому було шкода скриньки, яка запросто могла обернутися плотом, паравозиком, підводним човном, а то й цілим островом скарбів. Класна скринька була, але тьотя Анжеліка звеліла своїм ворогам повернути назад у комори-хороми. Йому було шкода усіх скарбів, котрі принцеса Анжеліка звеліла віднести назад. Але, без сумніву, самої Анжеліки йому було шкода найбільше. І якщо зразу після того, як він побував у коморах-хоромах, Юрчикові кортіло співати, сміятися, пустувати, то тепер йому вже нічого не хотілося. Хлопчикові здавалося, що у квартирі згусла тиша, час зупинився. А кімнату вкрив товстий шар пилу. Юрчик кліпав віями. Секунду тому все було добре і ось... Минула всього-на-всього мить, і все стало як завжди. Стали звичайними ліжка, шафи, стіл, вікно і балконні двері... Замість чудової чарівної музики, котра постійно лунала в присутності принцеси Анру, панувала тиша.

    Усі мовчали. Тільки гупавдверима Кварик. І Юрчик мовчав, і Іннуся мовчала, літаюча пшаль у кімнаті біля телевізора також мовчки плавала на метр заввишки над підлогою, ледь-ледь ворушачикитицями. Щоб не розплакатися, Юрчик заліз на літаючу шаль і погріб на кухню.

      Іннуся теж мовчала. Їй було не байдуже, аж геть не байдуже. Неймовірно яскрава тьотя Ліка, зникла, наче її й не було. Наче ніхто ніколи й не грався з Іннусею, не сміявся разом з нею, не придумував оцей ось глобус, що обертався навколо власної орбіти, не навчав дивитися внутрішним поглядом, і бачити справжнє і не справжнє. Ніби ніхто не ставив на стелю черевичків, не міняв щосекунди вбрання і не лякався мишей. Замість святкового кумедного поєднання чаклунства і балагану запала тиша. Павутиння з грудками пилу воронячими пір'їнами, що повисло на стелі, нагадувало давні обірвані декорації занехаяного  театру.

      Як нестерпно було після всього того свята залишатися у звичайній кімнаті серед буденних речей! Без жодної надії, що принцеса Анжеліка хоч коли-небудь згадає свою маленьку пригоду у звичайному світі та повернеться провідати Іннусю і Юрчика.

        Дівчинка дивилася вслід тьоті Ліці, що розтавала в повітрі, й відчувала, як від горя в неї ось-ось розірветься серце.