Розділ 33

Напевно, моя ідея трохи божевільна, але я не збираюся відступати, особливо тепер, коли знаю правду. За своє кохання треба боротися, і я буду це робити. Заради себе і Макса. Він неймовірний, і я вкотре у цьому переконуюсь. 

– Досі не вірю, що роблю це, – бурчить Марго і першою проходить у студію. Вмикає світло і повертається до мене обличчям. – Не думай, що я така хороша. Просто мене Влад попросив і… 

– Все одно дякую, – перебиваю її та розглядаю картини, які стоять просто на землі. Тут їх дуже багато, і я уявлення не маю, котрі з них малював Макс. 

– Карієв буде тут зовсім скоро. Я попросила його пришвидшитись, – Марго передає мені ключі від студії та відступає на крок. – Ти дійсно думаєш, що є шанс його повернути?

– Я впевнена у цьому, – відповідаю. 

Марго киває і залишає мене саму. Стає трохи лячно, і впевненість потроху знижується. А що, коли Макс вже все вирішив? Може ж бути таке, що він не захоче бути зі мною… 

Коли я прийшла до Влада з проханням допомогти мені, він добряче так розгубився. Оскільки нам з Максом не можна бачитися на людях, я попросила Влада поговорити з Марго. Ось це було непросто. Дівчина довго відмовляла і не хотіла, щоб ми з Максом зустрілися. Не знаю, як Владу вдалося її переконати, але тепер я дуже вдячна не тільки байкеру, але і самій Марго. 

Чую, як за спиною гримають двері, і, розвернувшись, бачу перед собою Макса. Він явно не очікував побачити мене тут, тому завмирає і хмуриться.

– І що все це означає? – невдоволено питає. – Що за жарти, Лано?

– Жодних жартів. Нам треба поговорити, – кажу і роблю кілька кроків у його бік. Макс ховає руки в кишені штанів і розглядає мене не надто радісно. 

– Лано, ми вже все обговорили. Я…

– Я все знаю. Твоя мама мені розповіла! – випалюю. 

– Що? – Макс хмуриться, і така новина йому явно не до вподоби. – Лано, ми однаково не можемо бути разом. Я не пробачу собі, якщо твій тато втратить свій бізнес через мене. 

Коли мені набридає слухати доводи Макса, я різко наближаюся і сама його цілую. Лише зараз розумію, наскільки сильно скучила за поцілунками. Мої пальчики на його шиї й поки що цілую лише я. Невже Макс так і не наважиться зробити крок назустріч? 

Минає кілька секунд, і вже збираюся відступити, але несподівано Макс перехоплює ініціативу і наш поцілунок швидко набирає обертів. Його руки вже у мене на талії, а мої – в нього у волоссі. 

– Нам не можна, мала, – шепоче мені в губи. – Якщо мій батько дізнається…

– А він не дізнається, – усміхаюся. – Твоя мама сказала, що процес розлучення запущений. Скоро ви станете вільними від нього. Треба лише трохи почекати. 

– І що ти пропонуєш? Ховатися по кутках? – бурчить Макс.

– Краще вже так, ніж вдавати, наче ми зовсім чужі, – відповідаю. – Я дуже тебе кохаю, Карієв. Хочу попросити вибачення за те, що говорила наче гроші для тебе на першому місці. Тепер я знаю, що це зовсім не так. 

– Все добре, мала. Ти мала право так говорити, – Макс так ніжно дивиться мені в очі, а я просто не можу відвести погляду. Всередині зароджується надія, що все можна виправити. Головне, що ми разом! – Не розкажеш, як тобі вдалося вмовити Марго впустити тебе сюди?

– Ну… мені Влад допоміг, – хмикаю. – Я не знаю, що він їй пообіцяв, але, як бачиш, я тут. 

– Знову Влад? – бурчить Карієв. 

– Не дуйся. Він хороший, але кохаю я тільки тебе, – знову цілую, і цього разу поцілунок триває значно довше. 

Пізніше Макс показує мені свої роботи, котрих тут доволі багато. У нього чудово виходить малювати, і мені здається, що в цьому плані у нього велике майбутнє. 

– І коли ж ти намалюєш мене? – цікавлюся, коли огляд завершується. 

– Я в процесі, але не готовий показати тобі картину, поки вона не завершена, – заявляє хлопець. 

– Шкода, – трохи засмучуюся, але ненадовго. Мій телефон починає дзвонити, а коли бачу, що це Рита, вирішую відповісти. Я так швидко пішла з квартири, що сестра однозначно хвилюється. 

– Слухаю! – випалюю і розумію, що Макс уважно слухає мою розмову. 

– Ти як? – співчутливо питає Рита. – Мені вдалося трохи заспокоїти маму. Я пояснила їй, що Макс мудак, котрий любить тільки гроші. Ну хіба не так?

– Ну… – Карієв здивовано підводить брови та чекає моїх наступних слів. Я ж почуваюся дико ніяково й уявлення не маю, що відповісти. 

– Що “ну”? – кричить Рита. – Ти забула, скільки плакала через нього? Мудак – і все!

– Рито, давай завтра поговоримо. Я втомилася і хочу спати, – відчуваю, як горить обличчя, і намагаюся не дивитися в очі Максу. Я не хотіла, щоб він почув все це. 

Сестра погоджується, і я швидко повертаю телефон у сумку. Карієв кілька секунд стежить за мною, а тоді так міцно пригортає до себе, що кістки тріщать. 

– Пробач, мала. Я не хотів, щоб ти плакала. Просто іншого виходу не було, – шепоче десь біля мого вуха.

– Я знаю, – зітхаю і також обіймаю його за талію. – До речі, я тут подумала, що є ще одне місце, де ми можемо без проблем зустрічатися.