Розділ 32

– Давай сюди свій список, – говорить холодно і, не чекаючи, сам вириває його у мене з рук. Здається, ніщо в ньому не змінилося. Все такий же пихатий і любить проводити час тут… І чому я не подумала про такий варіант?

Поки намагаюся зібрати себе докупи й не дивитися на хлопця, він зникає з моїм списком десь поміж стелажів. Ну що ж, краще зустріти його тут, ніж десь в іншому місці у компанії чергової подружки. 

– Тут все, що тобі треба, – Карієв повертається через хвилину і кладе книги на стійку. Тільки от цікавлять мене не вони, а зап'ястя хлопця, на якому видно подарований мною браслет.

– Чому ти продовжуєш його носити? – не можу второпати. 

Макс розуміє про що я і миттєво натягує рукав кофти донизу. На жаль, він нічого не відповідає, тому що повертається бібліотекарка. Карієв швидко йде геть, а мені доводиться записати всі необхідні книги у свою картку. 

Повернувшись в аудиторію, ніяк не можу викинути з голови те, що побачила. Мій браслет також на місці, я не змогла його зняти. Виходить, у Макса так само? 

Коли повертається Ліза, розповідаю їй усе. Подруга також здивована, але просить мене не будувати марних надій. Можливо, Макс просто забув його зняти або ж він йому сподобався і немає жодного підґрунтя у тому, що хлопець досі його носить. 

Насправді я і не думала про щось там мріяти, але серце вже не на місці, і це дивно. У мене таке враження складається, що я пропустила щось дуже важливе і начебто відповідь лежить на поверхні, а я її не бачу. 

Коли ми з Лізою залишаємо універ і прямуємо на стоянку, я помічаю Макса у компанії Марго. Дівчині торкається своїми пальцями плеча Карієва, і ця картина викликає у мене скрегіт зубів. Як же мені не подобається ця дівчина! Зараз у неї є чудова можливість закохати у себе Макса. Хоча ні, сумніваюся, що його татко оцінить її кандидатуру на роль дівчини. Цікаво, а сама Марго знає, що у Карієва весілля скоро? 

– Ліно, ходімо! – Ліза розуміє, чого я зависла, і тягне мене за собою до автомобіля. Вона погодилася відвезти мене додому, щоб я не тягнула важкі книги в руках. 

– Як же я не люблю цю Марго, – бурчу, коли автомобіль покидає стоянку. 

– Лише Марго, чи усіх подружок Карієва? – хмикає Ліза. – Пробач, Ліно. Не хочу робити тобі боляче, але ж ти маєш розуміти, що поряд з ним завжди будуть дівчата. Спробуй забути та жити далі. 

– Це те ж саме, що сказати тобі забути Сашу, – бурчу. 

– Я розумію, – зітхає Ліза. – Просто не хочу, щоб ти страждала. 

Повернувшись додому, беруся за навчання. Пропустила я добряче, а до сесії не так далеко. Треба забувати про душевні переживання і думати про те, щоб мене не вигнали з універу. 

Встигаю зробити зовсім мало, коли телефонує мама. Останнім часом я боюся приймати від неї дзвінки. Вона постійно хоче, щоб ми з Максом навідалися у гості, а я не можу наважитися сказати їй правду. 

– Слухаю, мамо, – відповідаю і затамовую подих. 

– Отже так, Мілано! Слухай мене уважно! – серйозний тон мами змушує мене напружитися. – Роби, що хочеш, але сьогодні ви з Максимком маєте бути у нас. Я вже й Риту з Антоном запросила. І нагода яка чудова – у тата покращення у бізнесі. 

– Вітаю тата! – кажу зовсім нерадісно. – Мамо, ми, напевно, не зможемо…

– Не хочу нічого слухати! Чекаю вас о сьомій. 

Мама завершує виклик першою, а я ще з хвилину дивлюся на телефон. Не встигаю покласти його на стіл, тому що телефонує Рита. 

– І що робити будемо? Маму інфаркт схопить, коли вона про Карієва дізнається, – бурчить Рита. – Давай я сама їй все поясню, а ти вдома залишайся. 

– Та ні, краще я. Думаю, тягнути далі немає сенсу, – кажу. – Забереш мене? 

– Звісно.

До вечері у мене ще є кілька годин. Намагаюся зайняти всі думки навчанням, але після таких новин зробити це доволі важко. У призначений час автомобіль Антона чекає мене біля під'їзду, тому сідаю на заднє сидіння. 

– Ти як? – одразу ж питає Рита.

– В нормі, – кажу і намагаюся триматися. 

Їдемо мовчки. Поки я дивлюся у вікно, нервово тереблю пальцями край куртки. Хто б міг подумати, що мої стосунки з Карієвим закінчаться, а проблеми – ні. Навіть не сумніваюся, що мама мене звинуватить у тому, що Макс мене кинув. Ну, звісно, хто я, а хто він. 

Коли автомобіль зупиняється біля під'їзду батьків, я першою виходжу на вулицю. Рита кладе свою руку мені на плече на знак підтримки, і це дуже мило з її боку. Знаю, що вона до останнього буде захищати мене перед мамою. А може, і не доведеться захищати… 

Мама – розумна жінка, має розуміти, що ми з Карієвим з самого початку не могли бути разом. Де я, а де він… 

– Ви чого так довго? – невдоволено питає мама, відчиняючи для нас двері. Коли ж ми утрьох заходимо всередину, вона миттєво хмуриться. – А де Максим? Тільки не кажи, що його не буде! 

– Мамо… – лише рота відкриваю, але несподівано мене випереджає Рита. 

– Річ у тім, що Лінка більше не зустрічається з Карієвим. Вони розійшлися, мамо, – випалює.