Розділ 31

– Ну нічого собі! Та цей Карієв зовсім страх втратив! – випалює сердито Рита, міряючи кроками мою вітальню. Сестра приїхала через двадцять хвилин після того, як пішов батько Макса. Після неї підтягнулася і Ліза. Я їх не кликала, але найближчі мені люди наче знали, що мені необхідна їхня підтримка. 

– Це точно! – додає Ліза. – У мене таке враження складається, що він і Макса залякав своїми погрозами. 

– Думаєш? – дивуюся.

– А що? Ну не може він просто взяти та розлюбити тебе, Мілко! – пояснює Ліза. – А те, що сталося сьогодні, ще раз доводить, що Макс на гачку у татка. Напевно, Олександр Володимирович знайшов, чим можна натиснути на сина, от той і вдає, що ви більше не разом. 

В принципі, слова Лізи мають сенс. Мені ж також не віриться у те, що Макс так просто мене розлюбив. Має бути причина, і, швидше за все, вона лежить на поверхні. 

– У мене є ідея! – випалюю і хапаю в руки свій телефон. 

– Що за ідея? – одночасно цікавляться подруги. 

– Хочу перевірити, чи дійсно Макс більше мене не кохає, – хмикаю і пишу йому повідомлення:

“Нам треба поговорити. Чекатиму тебе біля свого під'їзду. На вулиці дощ, Карієв. Приїдь, якщо не хочеш, щоб я захворіла.”

Відправляю і видихаю з полегшенням. Ну все, половину справи зроблено!

– Ризиковано все це, Мілко, – хмуриться Рита. – А якщо він не приїде? Будеш стовбичити на вулиці під дощем?

– Приїде, – кажу впевнено. – Я не вірю, що Макс проігнорує це повідомлення. 

Одягаю куртку і взуваю кросівки. Поки їду ліфтом вниз, міцно стискаю у руках телефон. Впевненість у тому, що Макс не проігнорує це повідомлення, потроху спадає. Якби це був колишній Макс, я б навіть не сумнівалася, але хлопець, якого я бачила сьогодні… може не приїхати. 

Особливо якщо врахувати, що батько Макса однозначно знайшов якісь методи впливу на сина. 

На вулиці холодно і сиро. Накрапає дощ, і ідея стовбичити тут до появи Макса вже не здається такою геніальною. З'являється бажання набрати його номер, але я зупиняю себе. 

Минає хвилин двадцять, а в мене вже зуб на зуб не потрапляє. Розумію, що Макс не приїде, і від усвідомлення цього факту так боляче стає. В черговий раз… 

Схлипую і розтираю по обличчю сльози. Дарма я сподівалася на диво. Сьогодні Карієв гарно продемонстрував, що я йому ніхто. Просто взяв і викинув мене зі свого життя, як непотріб.

Минає ще десять хвилин, і я таки йду до під'їзду. Встигаю схопитися за залізну ручку, коли за спиною різко гальмує автомобіль. Завмираю і чую, як гримають двері, а тоді швидкі кроки, що наближаються.

– Ти здуріла? – гиркає Карієв, а я не витримую та обертаюся до нього обличчям. Розглядаю його насуплені брови та розумію, що не помилилася… 

Далі роблю те, що вважаю правильним. Б'ю Макса кілька разів кулаками по тілу, а він навіть не думає захищатися.

– Який же ти мудак, Карієв! – кричу сердито.

– Я знаю, – бурчить і, коли йому набридає побиття, хапає мене за зап'ястя. – Пробач, мала, але нам не можна бути разом.

– Хто так вирішив? Твій татко? – фиркаю і помічаю, як ще більше хмуриться Макс. Здається, я потрапила в ціль. 

– До чого тут він? – намагається стримуватися, але я бачу, що хлопець нервує. 

– Він сьогодні й до мене завітав, – кажу як є. – Казав дати тобі спокій. Чим він тебе залякав, Максе? 

Карієв відступає на крок і протирає обличчя долонею. Кілька секунд мовчить, наче обмірковує щось, а тоді відчиняє для мене пасажирські двері своєї Audi. 

– Сідай. Тобі треба зігрітися, – говорить серйозним тоном.

Відмовлятися не збираюся, тому вмощуюся у теплому салоні, а Макс – за кермом. Коли він заводить двигун і кудись їде, я нічого не запитую. Він поряд, і це головне. Впевнена, зовсім скоро щось та й зрозумію. 

Макс зупиняє автомобіль на стоянці в центрі міста і просить мене зачекати кілька хвилин. Поки його немає, вдається трохи заспокоїтися. Заодно пишу повідомлення Риті з Лізою, щоб не хвилювалися.

– Тримай! – Макс повертається до мене через п'ять хвилин і передає склянку з кавою, а одну залишає собі. – Сподіваюся, допоможе зігрітися. 

– Дякую, – роблю ковток і щасливо прикриваю очі. Зігрітися дійсно допомагає, але ж це не найголовніше, що мені треба. 

– У мого батька свої методи впливу, Лано, – Макс відкидає голову назад і прикриває очі. – Не питай, чим він мене залякав. Головне, що у мене немає вибору. Ми з тобою не можемо бути разом.

– Ти готовий так просто мене кинути? Це через гроші, так? – випалюю сердито. 

– Звісно, мала. Я ж не звик жити без підтримки татка, – хмикає Макс. – Мені прикро, справді. Але разом ми однозначно не будемо.

– Ти одружишся з тією дівчиною? – мій голос тремтить, і знову виступають сльози. Не хочу, щоб Макс бачив, як мені боляче, але нічого з собою зробити не можу. Якщо для нього все так просто, то для мене однозначно ні. Я ж кохаю його досі та знаю, що він кохає. Просто боїться втратити все, що має. Натомість втрачає мене…