Розділ 30

Бонусна глава! Ми на фінішній прямій!

Здається, я сплю, а може, це не сон? Байк мчить містом, а я міцно тримаюся за талію Влада. Принц з моїх снів зараз так близько, але немає того звичного відчуття польоту. Всі мої думки про Макса, а Влад… просто Влад. Звичайний хлопець, до якого я нічогісінько не відчуваю. 

Байк зупиняється на стоянці, і не одразу мені вдається опинитися на землі. Нога нагадує про себе і сковує мої рухи. Знімаю шолом і помічаю погляди студентів на нас з Владом. А ще бачу Audi Макса. Він тут, і, напевно, це добре. Поговорити нам доведеться. 

– Дякую за допомогу, – кажу абсолютно щиро. І хоча цей хлопець не дуже мені подобається, зараз я вдячна йому. 

– Без проблем, – усміхається Влад. – Ти впевнена, що вже можна напружувати ногу? Видно, що тобі боляче. 

– Я в нормі, – переконую більше себе, ніж його. Насправді зовсім я не в нормі, і зараз не про ногу кажу. Сумніваюся, що Макс зрадіє, побачивши мене тут, але поговорити нам все ж таки доведеться.

Залишаю Влада на стоянці, а сама шкутильгаю до входу. Зціплюю зуби, щоб так сильно не відчувався біль у нозі, і сподіваюся швидко знайти Макса. 

– Міло, ти чого тут? – здивовано питає Ліза, коли зустрічаємося у коридорі. 

– Хочу Макса знайти. Знаєш, де він? – питаю. 

– Ти впевнена, що варто? – чомусь губиться подруга. – Просто бачила його недавно. Він був злим. Не хочу, щоб ти потрапила під його гарячу руку. 

– Я його не боюсь, – впевнено відповідаю. – Ходімо, покажеш, де він. 

Ліза неохоче бере мене за руку і веде за собою на другий поверх. Мені важко підійматися сходами, але чого не зробиш заради хлопця, який вирішив показати мені свій ідіотський характер. 

Біля аудиторії, де проходять лекції у п'ятого курсу, шумно. Макса бачу одразу, і не лише його… 

Мій хлопець обіймає за талію довгоногу білявку і широко усміхається. Окрім цих двох тут Саша і Рома, але вони радості друга не поділяють. Похмуро стежать за діями Макса і, так само як і я, не можуть второпати, що з ним відбувається. 

Остання крапля настає тоді, коли білявка шепоче щось на вухо Максу, а її рука лягає на торс хлопця. Він не відштовхує її, а сам опускає долоню на сідниці дівчини. 

Це так… неприємно і гидко, що плакати хочеться. Не можу повірити, що зараз переді мною мій Макс. Це явно хтось інший. Холодний і чужий. 

– Міло, – Ліза співчутливо дивиться на мене, і саме в цей момент і Макс піднімає на мене погляд. Хмуриться лише на мить, а потім робить те, що остаточно розбиває мені серце. Притягує до себе дівчину і цілує на очах у всіх. 

Здається, це просто дурнуватий сон! Так не може бути в реальності! 

Я навіть не дихаю, поки слідкую за цими двома, а тоді просто розвертаюся і йду геть. Навіть на біль у нозі не зважаю, адже серце зараз значно сильніше болить. 

Ліза наздоганяє і просить не робити дурниць, а я… і не думала. Просто хочу піти звідси та не відчувати на собі ці співчутливі погляди. Макс став таким, яким і був раніше, а я повірила йому, ідіотка. 

А може, все це була просто гра? Він отримав те, що хотів, і я більше не цікава йому? Таке ж може бути, чи ні? 

– Давай я тебе додому відвезу? Тобі не варто перенапружувати ногу. Заодно заспокоїшся, – Ліза зупиняє мене вже на вулиці. Чесно кажучи, не хочу тут більше залишатися, але і плакатись в жилетку подрузі не буду. 

Не знаю чому, але зараз хочеться чогось іншого. Помсти, наприклад. 

Помічаю, що Влад все ще на стоянці. Він сидить на своєму байку і розмовляє з кимось телефоном. Ідея приходить несподівано, але відхиляти її не збираюся. 

– Не хвилюйся. Зі мною все добре буде, – кажу серйозним тоном і, обійнявши подругу, прямую до Влада. 

Навіть не сумніваюся у тому, що Макс зараз стежить за мною. Саме тому дуже хочу, щоб йому було так само боляче, як мені.

– Швидко ти, – дивується Влад, коли я наближаюся до нього. Він ховає телефон у кишеню і зацікавлено мене розглядає. 

– Не хочеш поїсти десь разом? Я голодна, – випалюю, поки зовсім не розгубила свою впевненість. 

– Хочу, – ледь помітно усміхається. – А хлопець твій проти не буде?

– Можеш не хвилюватися. Не буде, – бурчу і беру з рук Влада шолом. Одягаю його і сідаю позаду хлопця на байк. Обіймаю його руками за талію, і ми зриваємося з місця. 

Сильно заплющую очі та намагаюсь переконати себе, що роблю правильно. Та чомусь всередині так гірко зараз, що навіть швидкість не допомагає розвіяти сум. 

Сподіваюся, Макс побачив мене з Владом. Нехай знає, що не лише йому можна робити боляче. Я також це вмію. 

Шкода лише, що після помсти краще не стає. Хочу додому, але там я зовсім розкисну. Саме тому вирішую провести час з Владом. Ну не з'їсть же він мене… І відволіктись зможу на деякий час. 

Коли байк зупиняється на стоянці, повільно опускаюся на землю і передаю шолом Владу. Намагаюся не думати, що зараз роблю чергову помилку, хоча й розумію, що все так і є.