Розділ 25

Прокидаюся наступного ранку в обіймах Макса. Він все ще міцно спить, тому не наважуюся його розбудити. Приймаю душ і одягаюся, а після цього прямую на перший поверх, щоб випити кави. На кухні вже сидить Рита і похмуро поглядає у вікно, за яким розпочинається дощ. Погода зіпсувалася, і, здається, не тільки вона… 

– Доброго ранку! – готую собі каву і сідаю навпроти сестри. 

– Не факт, що він добрий, – бурчить Рита. – Ми з Антоном розійшлися. Я його кинула. 

– Ти сама цього хотіла. Чому ж зараз мало не плачеш? – дивуюся. Насправді в цій ситуації мені шкода обох. Рита просто ще не зрозуміла, чого хоче, а Антону набридло бігати за нею. 

– Я ідіотка, так? – схлипує сестра. Доводиться залишити свою каву, щоб обійняти її і підтримати. 

– Ти сама знаєш, що я скажу, – відповідаю. – Подумай добре, чи хочеш ти бути з Антоном. Він дуже хороший. Але якщо ти зараз його втратиш, потім не зможеш повернути. 

Я думаю, Рита сама це розуміє, але поки що перебуває в розгубленості. Їй потрібен час, щоб розібратися у собі, і я дуже сподіваюся, що не мине і дня, як вона сама піде до Антона просити пробачення. 

Потроху на кухню починають сходитися друзі, Ліза з Сашком і Рома з Вадимом. Марта приходить останньою, а Макса все немає. Так і не дочекавшись його, готую ще одну каву і піднімаюся на другий поверх. 

Карієв якраз прокинувся і тепер прискіпливо стежить за тим, як я ставлю чашку на столик і сідаю поруч з ним. 

– Кава в ліжко? – усміхається і кладе свою долоню мені на ногу. 

– Мені більше хочеться вилити її тобі на голову, але я стримуюсь, – бурчу. – Вчора ти весь вечір з Марго провів. І про мене забув.

– Пробач, – заявляє Макс. – Визнаю, що зробив погано. Та вкотре маю сказати, що між мною і Марго нічого немає. Я тебе кохаю, розумієш?

– Дуже на це сподіваюся, – фиркаю, а тоді Карієв тягне мене на себе. Опинившись зверху на ньому, одразу ж відчуваю на губах смак його поцілунку. 

Здається, все стає на свої місця. Мені більше не страшно, що все летить шкереберть. Макс мене кохає, і це чудово. Я маю йому довіряти, адже цей хлопець ладний власному батькові протистояти, лиш би бути зі мною, а я через якусь там подружку Марго розізлилася. 

Назад у місто повертаємося після обіду. Рита їде з Сашком та Лізою, а Рома – з Вадимом та Мартою. Ми з Максом лише удвох, і всю дорогу він міцно тримає мою руку у своїй. І нічого, що ми практично не розмовляємо. Я бачу, що Макс думає про щось своє, тому не хочу його діставати. Швидше за все, всі його думки забиті розмовою з батьком, і як би сильно він не старався показувати, що все гаразд, я-то розумію, що такий чоловік, як Олександр Володимирович, просто так не залишить сина в спокої. 

– Я не хочу, щоб ми з тобою жили окремо, – заявляє Макс, коли автомобіль зупиняється біля мого під'їзду. – Ти ще не пішла, а я вже сумую. 

– Це ти так пропонуєш жити разом? – хмикаю. 

– Можна і так сказати, – усміхається. – Давай так! Сьогодні даю тобі час зібрати речі, а завтра заберемо Кефіра і поїдемо до мене. 

– Тобі не здається, що це трохи швидко? – зупиняю Макса. – Моя мама, звісно, буде щасливою, але давай не будемо так поспішати. Ти можеш залишатися у мене інколи, або ж я у тебе… Тільки давай не переводити наші стосунки у сімейну рутину. Розумієш, я ще не до кінця прийняла той факт, що зустрічаюся з самим Карієвим. До того ж у тебе з татом не все добре. Думаєш, він зрадіє, коли дізнається, що ми разом живемо? 

– Якщо ти не хочеш, так і скажи. Навіщо шукати тисячу і одну причину? – Макс злиться, а я не розумію чому так. 

– Справа не в цьому… – розгублено відповідаю, але Карієв не хоче мене слухати. Він виходить на вулицю і відчиняє для мене двері. 

Встигаю тільки на вулицю вийти, коли у двір з ревом заїжджає знайомий байк і зупиняється поряд з Audi Макса. Ми обоє завмираємо, поки спостерігаємо за байкером. Чесно кажучи, я не хочу, щоб Макс дізнався про те, що Влад мій сусід, але, як часто буває, все йде не так, як ми хочемо… 

Влад знімає шолом і злізає зі свого байка. Він наближається до нас і надто довго його погляд затримується на мені. Макс також це помічає і хмуриться ще більше. 

– Привіт! – Влад тисне руку Карієву і дарує мені усмішку. – Щось не радісні ви повернулися з відпочинку. 

– А ти що тут робиш? – питає Макс. 

– Живу тут. Мілана тобі не сказала? – можу заприсягтися, що Влад сказав це навмисне. І такий його вчинок зовсім мені не сподобався. 

– Ні, не сказала, – невдоволений погляд Макса у мій бік і розуміння того, що скоро ми посваримось ще більше. 

– Проведеш мене додому? – питаю у Карієва, і той стримано киває головою. Дістає з багажника мою сумку, і ми удвох заходимо в під'їзд. 

Наступний сюрприз чекає мене тоді, коли дізнаюся, що Влад не просто живе в моєму будинку, а його квартира на моєму поверсі. Бачу, як Карієв злиться ще більше, і певною мірою я його розумію. Мені б також не сподобалося, якби по сусідству з ним жила б якась Марго… 

Ми з Владом розходимося по своїх квартирах, і лише за зачиненими дверима вдається перевести подих. Макс ставить мою сумку на підлогу і похмуро мене розглядає. У мене таке враження складається, наче мене спіймали на гарячому з іншим хлопцем. Ну справді, у Макса такий вираз обличчя, наче я реально щось йому завинила.