Розділ 24

– Досить керувати моїм життям! Я вже сказав тобі, що не буду зустрічатися з Алісою! – Макс ходить кімнатою туди-сюди й нервово куйовдить волосся рукою. – Я хочу бути з Міланою, і тобі доведеться з цим змиритися! 

Хлопець замовкає, слухаючи батька, а я, здається, забуваю як дихати. Просто не розумію, як таке може бути. Рідний батько змушує сина жити за його правилами. І найголовніше – вибирає для нього гідну дівчину! 

– Мені байдуже на твої погрози! Дай мені спокій! – знову кричить, а тоді просто бере і кидає телефон об стіну. Той розлітається на уламки, а я від шоку підстрибую на місці. – Міло?

Карієв помічає мене в коридорі та швидко наближається. Зараз він так схожий на того хлопця, з яким я ніколи не хотіла перетинатися. Цей погляд, напружені вилиці та руки, стиснуті в кулаки. 

– Що сталося? – мій голос тремтить, але я не хочу говорити йому, що чула розмову з батьком. 

– Все чудово! Повернімось до гостей! – Макс бере мене за руку і веде за собою на вулицю, тільки от я не впевнена, що зараз варто це робити. Нам явно треба поговорити, але хлопець у такому стані, що мені страшно і… холодно поруч з ним. 

Якщо я думала, що на цьому все погане закінчиться, то сильно помилялася. На веранді на нас чекає ще один сюрприз. Не надто радісний для мене, зате чудовий для Макса.

– Вітаю, Карієв! - радісно верещить Марго і береться обіймати мого хлопця. Він, своєю чергою, також не залишається в боргу, і мені залишається тільки спостерігати за тим, як ці двоє не можуть натішитися одне одним. 

– Ти як тут опинилася? – дивується Макс. – Сама ж говорила, що не зможеш приїхати. 

– Так мене брат виручив, – заявляє дівчина, і саме в цей момент ворота знову відчиняються, і на територію з диким ревом заїхав байк. 

Здається, в цю мить я вкотре за сьогодні перестаю дихати. Це був точно такий же байк, як у моїх снах: чорний з незрозумілим написом. Та зараз не так мотоцикл притягував мою увагу, як його власник. Хлопець у чорних джинсах і такій же куртці зійшов на землю і зняв з себе шолом. Наче в повільній зйомці я спостерігаю за тим, як розвівається його темне волосся, яке досягає плечей, і розумію, що це реально він. Просто саме таким я свого принца й уявляла. 

– Привіт, я Влад! – брат Марго наближається до нас, і чомусь його погляд найдовше затримується саме на мені. Можливо, зараз я трохи схожа на божевільну, а може, так дійсно є. 

– Макс! – Карієв дуже швидко опиняється поруч зі мною і кладе свою руку мені на плече. – А це Мілана, моя дівчина. 

Ого! І що це було? Макс ревнує до байкера? А як же Марго, з якою він щойно обіймався? 

– Сідайте до нас! – заявляє вже добряче п'яний Вадим. 

– Ми ненадовго, – відповідає Марго. 

Ми всі знову сідаємо по місцях, і так вже склалося, що цей Влад опиняється якраз навпроти мене. Макс знову розслабляється і, здається, зовсім забуває про розмову з батьком і про розбитий телефон, тільки от я не забула. Нам таки доведеться поговорити, і чим швидше ми це зробимо, тим краще. 

Коли закінчується вино, я викликаюся принести ще пляшку. Просто захотілося провітрити голову, а ще мене дико дратує Марго, котра сидить поруч з Максом і постійно шепоче щось йому на вухо. 

Увімкнувши на кухні світло, я дістаю з холодильника пляшку і вже збираюся зачиняти дверку, коли помічаю поруч Влада.

– Ти мене налякав! – випалюю і відходжу на крок. Починаю шукати в шухлядах штопор, а хлопець тим часом спирається на стільницю і ховає руки в кишені джинсів. 

– Пробач! – відповідає. – Я прийшов за пивом. Вадим сказав, що в холодильнику має бути безалкогольне. 

– Поглянь сам, – відповідаю і, діставши штопор, беруся відкоригувати вино. Виходить у мене не дуже, а ще цей Влад погляду з мене не зводить. 

– Давай допоможу! – хлопець легенько відсовує мене вбік, а сам доволі вправно обходиться з пляшкою. – Готово!

– Дякую! – схопивши пляшку, я вже збираюся йти, але несподівано Влад хапає мене за руку. Не скажу, що мені стало неприємно, але ніяково – однозначно. 

– Ми ж бачились з тобою раніше, – від його прискіпливого погляду мурахи тілом. Перша моя думка – нам снилися однакові сни… – Біля під'їзду, коли ти мало не впала, а я тебе зловив. Пам'ятаєш?

Точно! А я-то думала, чому його обличчя здається таким знайомим! Це ж той самий хлопець, який спіймав мене, коли до Макса поспішала!

– Точно! – розгублено відповідаю. – А що ти там робив?

– Так я живу у твоєму будинку, – приголомшує мене заявою. – Ми сусіди, Мілано.

Ну нічого собі! Принц з моїх снів реальний і він живе у моєму будинку! Мені б радіти зараз, але щастя з цього приводу не відчуваю. Я ж Макса кохаю, а цей Влад мене напружує… 

– Яка чудова новина, – натягнуто усміхаюся і забираю свою руку з його захвату. – Повернімось до усіх.

– У мене є краща ідея, – його наступні слова летять мені в спину, і я завмираю. – Як дивишся на те, щоб втекти разом? Ти коли-небудь каталася на мотоциклі?

Ага, у снах! Разом з тобою! 

– Ти, напевно, забув, що у мене хлопець є, – сама не розумію, чому починаю злитися. Ситуація просто ідіотська і весь вечір такий самий. 

– Це той, що з моєю сестрою обжимається? – хмикає Влад і ховає руки в кишені штанів. – Чудовий хлопець. 

Хочу ще щось сказати, але слів не знаходжу. Цей хлопець має рацію. Макс зовсім про мене забув і напивається у компанії Марго. На одну частку секунди в моїй голові проноситься думка, що непогано було б втекти разом з цим Владом. Але секунда минає, і я готова добряче стукнути себе по голові. Я ж не така! Я Макса кохаю! 

Залишаю хлопця на кухні, а сама йду на другий поверх. Не хочу повертатись до друзів. Таке враження складається, що все розвалюється на очах. Рита готова кинути Антона, Макс поводиться як мудак, ще й цей Влад до повноти картинки!

Лягаю під ковдру в одязі й чую через відчинене вікно, що свято продовжується. На душі так важко, що плакати хочеться. Все якось неправильно і таке враження, що саме сьогодні розпочався відлік до завершення наших з Максом стосунків. Швидше за все, я просто себе накручую, але від цього мені не легше.