Розділ 22

Зранку мене будить дзвінок у двері. Кошеня мирно спить поруч, а мені доводиться плестися до вхідних дверей і проклинати все на світі. Я навіть забуваю про те, що було б правильно спочатку у дзеркало подивитися, а вже потім двері відчиняти. 

– Привіт! – широко усміхається Макс, а я захотіла зачинити двері просто у нього перед носом. – Розбудив?

– Проходь, – зніяковіло відповідаю, розглядаючи свої коротенькі шорти та топ. Про те, що твориться у мене на голові, навіть не задумуюсь, щоб не засмучуватися. – Зажди хвилинку!

Швидко повернувшись у кімнату, одягаю джинси та кофту і все-таки трохи пригладжую волосся біля дзеркала. 

– Ти чому так рано? – запитую, повернувшись до хлопця. Та коли бачу, що він робить, одразу все розумію. 

Макс ставить у коридорі лоток з котячим наповнювачем і дві миски. Одну з водою, а іншу з кормом. Рудий згорточок одразу ж приходить на шум і починає їсти свій сніданок. 

– Нічого собі, – розгублено випалюю. – А ти молодець. 

– Я згадав, що у твого друга немає жодних пристосувань для життя у цій квартирі, – усміхається Макс і несподівано обіймає мене за талію.

– Ти неймовірний! – заявляю абсолютно щиро і сама тягнуся за поцілунком. Лише в останній момент згадую, що варто спочатку відвідати ванну кімнату і провести всі ранкові процедури, а вже тоді цілуватися. – Зажди! Зроби нам кави, а я швиденько в душ.

– Гей, так нечесно! – невдоволено кричить Карієв, але мене таки відпускає після того, як я цілую його в носа. 

Поки приймаю душ, не можу стримати усмішку. В черговий раз розумію, що дуже сильно помилялася щодо цього хлопця. Він дуже хороший, і у мене з ним однозначно будуть неймовірні стосунки. 

Коли повертаюся на кухню, там мене чекає ще та картина. Макс сидить за столом, а кошеня у нього на колінах. Досхочу поївши, воно знову заснуло, і в якийсь момент я навіть починаю заздрити йому. 

– Ти вигадала йому ім'я? – запитує Макс, коли я сідаю навпроти нього. 

– Ага, – весело киваю головою. – Я назвала його Кефір. 

– Кефір? – Макс починає реготати, та так голосно, що навіть кошеня прокидається. 

– Чого ти смієшся? – бурчу і забираю котика до себе. – Кефір – чудове ім'я. 

– Ага, – хмикає Макс і, перегнувшись через стіл, цілує мене в губи. Цього разу не відштовхую його, адже такий ранок шалено мені подобається. 

Залишаємо Кефіра у квартирі і їдемо в університет. Розходимося по аудиторіях, і я одразу ж розповідаю Лізі про вчорашні пригоди. День минає як зазвичай і сьогодні все начебто спокійно. Та найцікавіше починається тоді, коли ми з Максом приходимо на репетицію. 

Робити це вперше доволі дивно і трохи ніяково. На щастя, Карієв постійно поряд і не дає Марату наблизитися до мене. Після репетиції ми знову їдемо до мене, де під дверима вже чекає Кефір. 

Саме в такому ритмі й минає практично весь тиждень. Тільки в четвер ввечері згадую, що завтра ми їдемо за місто, а подарунок я так і не купила. Зате мама скинула на картку доволі пристойну суму, на яку можна добряче розгулятися. 

У п'ятницю зранку їду в торговий центр, і доводиться пришвидшитися, адже о дванадцятій мене має забрати Макс. Спочатку ми відвеземо Кефіра до моїх батьків, а після цього поїдемо у місце, де Карієв зібрався святкувати день народження. 

Якщо спочатку мені здавалося, що вибирати подарунок – це простіше простого, то дуже швидко я розумію, що це не так. Довго ходжу магазинами й ніяк не можу визначитися, що ж йому купити. 

Коли ж Макс сам мені телефонує, я розумію, має мою увагу, і мчу на вихід з центру, де на стоянці мене вже чекає мій хлопець. 

Карієв стоїть біля своєї Audi та переглядає щось у телефоні. Дівчата, які проходять поруч, мало ноги собі не ламають, розглядаючи цього красеня, а йому хоч би що. Коли ж він помічає моє наближення, широко усміхається, і я одразу ж потрапляю у міцні обійми хлопця. 

– З днем народження! – голосно випалюю і прикріплюю до привітань ще й поцілунок. – Це тобі!

Шалено бентежно спостерігати за тим, як Макс витягує з пакета коробку і відкриває її. Він здивовано витріщається на браслет, що там лежить, а я не чекаю, коли він сам його дістане, і роблю це за хлопця.

– Я довго вирішувала, що тобі подарувати, а тоді зрозуміла, що варто поєднати наші серця. Дивись…

Я демонструю такий самий браслет на своєму зап'ясті з половиною серця, а тоді одягаю йому на руку інший. Коли ж беру його руку у свою, дві частинки серця з’єднуються. 

– Ого! – хмикає Макс, розглядаючи з’єднане серце і наші сплетені руки. – Тепер ходити будемо тільки так. Дякую, крихітко. 

Здається, мій подарунок йому сподобався, тому що поцілунок хлопця стає більш розкутим, як зазвичай. Мені стає ніяково, але шалено приємно. 

Повернувшись у мою квартиру, Макс бере мою сумку з речами та все необхідне для Кефіра. Я ж несу на руках самого котика і дуже не хочу з ним прощатися, навіть якщо це на кілька днів. 

Поки Макс чекає мене біля під'їзду, я мчу всередину. Мама вже чекає мене на порозі й не надто радісно розглядає рудого котика. Якби не Карієв, вона ніколи не погодилася б тримати у себе Кефіра. Все через цього хлопця, якого мама бачить моїм потенційним нареченим.