Розділ 21

Мені реально хочеться істерично розсміятися. Ну справді, два красені універу мало не б'ються за роль Ромео в театральній постановці. І якщо наша керівничка просто в захваті, адже фурор її виставі забезпечений, то мені щось зовсім не радісно. 

– Як це чудово! – плескає в долоні Ірина Павлівна. – Чесно кажучи, я і не знаю кого з вас, хлопчики, обрати. 

– Давайте Макса! – втручаюся вже я. 

– Взагалі-то, я перший сюди прийшов! – кричить Марат. 

– Як прийшов, так і підеш, – гиркає Карієв, і, здається, зараз буде ще одна бійка. 

– Так, хлопці, заспокоїлися! – нарешті втручається керівничка і стає поміж них. – Оскільки Джульєтта у нас Мілана, то обирати буде вона. Максе, ця роль твоя!

– Гей, так не чесно! – невдоволено кричить Марат, а мені так по-дитячому захотілося показати йому язика. 

– Не хвилюйся, красунчику, і для тебе роль знайдеться, – заявляє Ірина Павлівна. 

Макс наближається до мене та обіймає за талію. Це шалено приємно, а ще мені неабияк сподобалося те, що він таки зміг відвоювати свою роль Ромео. 

Поки іншим роздають ролі, ми відходимо трохи вбік, і, не втримавшись, я цілую свого хлопця. Все-таки Карієв неймовірний, і з кожним разом подобається мені все більше й більше.

– Не знала, що ти любиш театр,  – шепочу йому на вухо. 

– А я і не люблю, – хмикає. – Просто вчасно дізнався про задум Марата попсувати мені нерви. Тепер я твій Ромео, крихітко. 

Щось мені підказує, що ця вистава вже не буде такою нудною. Та на виступ Карієва збіжиться вся жіноча частина універу, а тут ще й Марат на додачу… і не лише він.

– Ірино Павлівно, я також можу чудово зіграти Ромео! – несподівано серед акторів з'являється Матюша, а я мало не кашляю від сміху. Макс таки не втримується і пирскає у кулак. 

– Матвію, розумієш… це трохи не твоя роль, – збентежено заявляє жінка. – Але якщо ти хочеш нам допомогти, я обов'язково підберу для тебе щось… відповідне. 

Матвій помітно засмучується, але не відмовляється. Поки Ірина Павлівна роздає інші ролі, ми з Максом займаємо місця на задньому ряді, і хлопець береться мене цілувати. Завдяки йому я навіть радію, що буду грати Джульєтту. Все-таки це головна роль, а моїм Ромео буде найбажаніший хлопець універу. 

Роздавши ролі та слова, керівничка розпускає нас усіх, і Карієв викликається відвезти мене додому. На вулиці помітно похолодало і почав накрапати дощ. Ми швидко прямуємо до його автомобіля, щоб не промокнути, але в якийсь момент я чую дивний шум і наче писк. 

– Що таке? – запитує Макс, коли я зупиняюся. 

– Чуєш? Хтось наче плаче, – шепочу і нагинаюся, щоб заглянути під чорний автомобіль. 

– Міло, холодно! – бурчить Карієв. – Їдемо вже!

– Зажди! – я зовсім не зважаю на те, що намочила коліна в багнюці, зате помічаю під автомобілем маленький пухнастий клубочок. – Там кошеня!

– І що? Навіщо воно тобі? – Макс сідає поруч зі мною навшпиньки й також зазирає під автівку. – Його хтось викинув, а ти хочеш дістати?

– Який же ти безсердечний, – фиркаю і вже збираюся лізти під авто, але Макс бурчить щось собі під носа і, легенько відсунувши мене, падає просто на коліна і добряче забруднює свої дорогі джинси.

Він береться кликати котика, а я не наче ідіотка витріщаюся на нього. Все-таки Карієв дуже хороший, і щойно він це довів. Коли ж він таки дістав кошеня з-під автомобіля і пригорнув до себе, не боячись забруднитися, я взагалі готова була його розцілувати. 

– Який же він крихітний! – випалюю і гладжу мокрий, але такий милий згорточок. 

– Гей! А як же я? – кричить Макс, і я одразу ж дарую йому поцілунок. – Так значно краще. Що робити з ним будемо?

– Заберу його до себе, – випалюю і забираю крихітку у Макса. Кошеня так мило ластиться до мене і, здається, намагається зігрітися. – Мої батьки не дозволяли нам з Ритою заводити домашніх тварин. От зараз буду це надолужувати. 

Якщо Макс і має щось проти, то вирішує не говорити про це. Він не надто радісно садить нас з котиком у свою автівку і всю дорогу коситься у його бік.

– А якщо у нього блохи? – запитує на півдорозі до мого дому. – Або ще гірше – глисти? Хоча навіть не знаю, що гірше. 

– Не переймайся. Завтра відвезу його до ветеринара, – кошеня пригрілося у мене на руках і мирно спить. Воно настільки брудне, що важко розібрати, якого воно кольору. Здається, доведеться його сьогодні ще й покупати.

Коли автомобіль зупиняється біля мого під'їзду, Макс першим виходить на вулицю, а тоді відчиняє двері й для мене. Я-то думала, що зараз він просто розвернеться і поїде додому, але все стається зовсім не так. Карієв відчиняє для нас з кошеням двері під'їзду, і ми всі разом підіймаємося на мій поверх. 

Переступивши поріг квартири, я опускаю котика на підлогу, і він одразу ж злякано забивається у куток. Макс важко зітхає, розглядаючи свої брудні коліна і руки, й одразу ж проситься у ванну кімнату. Поки його немає, я несу кошеня на кухню і даю йому кілька шматочків ковбаси. 

– Бачу, він приживеться тут, – хмикає Макс, з'явившись на порозі. Його штани все ще брудні, зате руки чисті.