Розділ 20

– Міло! – на весь коридор лунає голос Макса, і, піднявши голову, бачу його швидке наближення. – Ти як? 

Горіхова поруч помітно напружується і як той страус намагається заховати хоча б погляд від Карієва. 

Нас розтягнула прибиральниця і покликала не кого-небудь, а Жучку. І ось тепер ми сидимо під дверима деканату і чекаємо на своє покарання. Та несподівано з'являється Макс, і мені стає шалено приємно. Особливо в момент, коли він присідає поруч навшпиньки та обхоплює долонями моє обличчя. 

– Хто це зробив? – запитує сердито, розглядаючи подряпину на щоці. Так, мені дісталося трохи. І голова болить через те, що ця божевільна таки вирвала кілька пасм. Тільки от Горіховій також дісталося. З розбитої губи сочиться кров, як і з носа. 

– Не переймайся, – намагаюся його заспокоїти. Щось не хочеться, щоб Горіхова і від нього дістала. – Ми вже все вирішили. 

– Та невже? – Макс розглядає дівчину таким поглядом, що та різко блідне. Він встигає зробити крок у її бік, але з деканату виходить Жучка і похмуро розглядає нас всіх. 

– Ех, Мілано, не чекала я від тебе такого, – розчаровано заявляє. – Ти ж розумієш, що я змушена розповісти все твоїй мамі?

Ну, звісно, хто б сумнівався!

– Спочатку розберіться, хто цю бійку розпочав! – втручається Макс.

– А ви, молодий чоловіче, тримайте себе в руках! – починає сердитися Жучка. – Отже, так, декан погодився забути про цей прикрий інцидент, якщо ви удвох візьмете участь у виставі, яку готує Ірина Павлівна. 

– Гей! Я не згодна! – випалює Горіхова, вперто ігноруючи погляд Макса. 

– Тоді твої батьки також дізнаються про бійку, – переможно заявляє Жучка, а дівчина миттєво втрачає свій запал. 

– Я згодна, – бурчу і стримую в собі бажання скрутити голову цій Горіховій. 

– От і чудово! – радісно плескає у долоні Жучка. – Перша репетиція сьогодні о шостій! 

Викладачка нас залишає, а я одразу ж потрапляю в міцні обійми Макса. Здається, він реально за мене злякався, і це дуже приємно. 

Навіть Горіхова тихо втікає. Здається, Карієва вона таки злякалася, хоча ще зовсім недавно так гідно показувала свої почуття до нього. 

– Мені на пари треба, – зітхаю, відчуваючи, що зовсім не хочу вибиратися з обіймів хлопця. 

– У мене є краща ідея, – хмикає Макс і, міцно перехопивши мою руку, тягне за собою у коридор. Вириватися не збираюся, адже його компанія подобається мені значно більше, ніж нудна лекція. 

Ми проходимо у їдальню, де нікого немає зараз, і Макс просить мене сісти за стіл еліти, а сам прямує до роздачі. Бачу, як він про щось розмовляє з персоналом, а через кілька хвилин повертається із заповненою тацею їжі та невеличкою аптечкою. 

– А це навіщо? – дивлюся, як він шукає щось серед медикаментів.

– Хочу надати своїй дівчині першу допомогу, – заявляє абсолютно серйозно, а тоді починає мастити якийсь крем на мою подряпину. Це настільки несподівано та приємно, що подих перехоплює, а обличчя миттєво червоніє. – Пробач, що так сталося. Я і подумати не міг, що ця дівка неадекватна. Мабуть, ти мала рацію, коли говорила, що не варто афішувати наші стосунки.

– Ну чому ж? – хмикаю задоволено. – Принаймні тепер усі знають, що я можу дати здачі. Тільки… щось зовсім не хочеться мені брати участь у цій виставі. Ненавиджу самодіяльність. 

– А мені цікаво, яку роль тобі дадуть, – усміхається Макс. – Можливо, принцеси? 

Поки Карієв повертає усе в аптечку, я беруся за свій обід. Повертатися на лекцію немає сенсу, а скоро тут буде багато голодних студентів. Треба ловити момент, поки ми з Максом удвох. 

Двадцять хвилин нашого усамітнення минають надто швидко. Лунає дзвінок – і їдальня починає заповнюватися студентами. Звісно ж, усі розглядають нас з Максом, але зараз я не відчуваю хвилювання. Можливо, це тому, що бойове хрещення у його дівчину я сьогодні вже пройшла. 

Коли поруч зі мною сідає Ліза, доводиться все їй розповісти. Саша та Рома також тут, і вони не сильно раді чути про неадекватну Горіхову. Коли поруч зі столиком зупиняється Вадим, я одразу ж згадую про наш танець на вечорі. Стає ніяково від його погляду, і я не знаю, чи вирішив це питання Макс. Він-то знає, що сталося. 

– Міло, я попросити вибачення хотів, – Вадим сідає поруч з Ромою і дивиться то на мене, то на Макса. Здається, розмова між ними таки була. – Я не мав права до тебе чіплятися. Більше цього не буде. 

– Намагайся триматися якомога далі від моєї дівчини, – холодно говорить Макс і кладе свою руку мені на плече. 

Вадим киває, і мені здається, що він щиро шкодує про той випадок. Мабуть, йому здалося, що я легкодоступна. Добре, що зараз все вирішилося.

Після їдальні Макс проводить мене до аудиторії та вкотре цілує. Хороший настрій знову повертається, і єдине, що гнітить у цій ситуації – це сьогоднішня репетиція. Це ж треба було так попасти через ідіотку Горіхову!

Посеред лекції мені приходить повідомлення від мами. Тільки-но бачу його, розумію, що Жучка доповіла про сьогоднішній інцидент. 

“Нам треба зустрітися. Чекатиму тебе о третій в кафе біля університету.”