Розділ 18

Ну чому навколо Карієва так багато гарних дівчат?! Я, звісно, розуміла, що так буде, коли збиралася до нього на побачення, але це явно перебір! 

Фанатки в універі, білявка з благодійного вечора, а тепер ще й ця… Марго! Щоб її… 

Хоча маю визнати, що малює вона неймовірно. Оце я розумію талант, не те що я! Взагалі не знаю, чим варто займатися у цьому житті.. 

– Як тобі тут? – Макс нахиляється до мого вушка і шепоче. 

– Цікаво, – знизую плечима. – Тільки не розумію, чому ми прийшли на виставку твоєї подружки, якщо у нас побачення. 

– Мені подобається, як ти ревнуєш, – задоволено хмикає Макс і цілує в щоку. Злість миттєво минає, адже на цього хлопця неможливо злитися. – Ходімо. Дещо покажу. 

Карієв так звично переплітає наші пальці та веде поміж гостей. Добре, що Марго відволікли, а то однозначно прив'язалася б за нами. 

– Ось! – ми зупиняємося біля однієї з картин, і в мене просто зникає земля під ногами. Розгублено витріщаюся на малюнок, який однозначно створював Макс. На ньому… я, але така гарна, що впізнати важко. – Як тобі? 

– Коли ти її намалював? – розгублено витріщаюся то на хлопця, то на картину. Маю визнати, що у нього талант, адже в житті я явно не така гарна. 

З розпущеним волоссям, яке добряче розтріпав вітер, і з книгою у руках. Я пам'ятаю той день, адже не встигла підготуватися до заліку і сіла просто в траву біля старого дуба, щоб переглянути матеріал. Мій погляд зосереджений на написаному, а поруч лежить яскраво-червоний рюкзак. 

– Минулого року, – пояснює Макс. – Не знаю, чому ця дівчина привернула мою увагу. Просто побачив її – і цей спогад закарбувався у пам'яті. 

– Вона неймовірна, – кажу абсолютно щиро і, не втримавшись, сама тягнуся за поцілунком. Макс усміхається і, здається, видихає з полегшенням. Невже хвилювався? – Отже, ти малюєш? 

– Вже кілька років, – відповідає. – Тільки про це знають лише Саша і Рома. Ну, тепер ще й ти. Ти ж сама розумієш, що мій батько не сильно зрадіє, коли дізнається ось таку маленьку таємницю свого сина. 

Ну, звісно, не зрадіє! І в цьому плані мені Макса навіть шкода. Тепер зрозуміло, чому він весь вечір провів у компанії тієї білявки. Це було прохання, або краще сказати – наказ його батька. 

– У мене таке враження, що я зовсім тебе не знаю, – хмикаю розгублено. – Тепер мені зрозуміло, що ти робив тоді в бібліотеці. Читати книги також твоє хобі? 

– Є таке, – підморгує Карієв. – Сподіваюся, тепер я не став у твоїх очах заучкою, Мілано. 

– До чого тут це взагалі? – дивуюся. – Ти неймовірний, Максе. Я навіть подумати не могла, що в тебе така глибока душа. До речі, я хочу, щоб ти й для мене щось намалював. Це можливо? 

– Звісно, – хлопець сміється і міцно пригортає мене до себе. 

Деякий час ми просто ходимо виставкою, і Карієв розмовляє з гостями. Марго тим часом відволікається на гостей, і це тішить. Мене дратує, коли вона поруч з Максом, а думати про те, що вони часто проводять разом час, взагалі не хочеться. 

Коли ж виставка підходить до завершення, Марго сама нас знаходить і здається дуже веселою. 

– Максе, твою картину купили. Уявляєш? – випалює дівчина. 

– Купили? – хмуриться хлопець. – Марго, ми ж домовлялися, що ти не будеш її продавати! 

Не розумію, чому Карієв такий злий. Йому б радіти, що хтось звернув увагу на його творчість, а Макс злиться. Не прощаючись, хлопець прямує на вихід, а я за ним ледве встигаю. Цей вечір так гарно розпочинався, а тепер я вже нічого не розумію. 

– Ти можеш щось пояснити? Чому ти розізлився? – питаю, коли ми зупиняємося біля автомобіля. 

– Я не планував продавати цю картину, – бурчить. – Це був виставковий екземпляр. Насправді я збирався подарувати її тобі. 

– Серйозно? – от тепер і мені шкода, що її купили. – Максе, не злись. Ти можеш для мене й іншу намалювати. 

Обережно торкаюся пальчиками його плеча, і хлопець важко видихає. Коли ж пригортає мене до себе, стає так добре і спокійно, що якась там картина відходить кудись на другий план. 

– Тішить те, що всі гроші від продажу підуть на благодійність, – говорить Карієв. – Зголодніла? Я приготував тобі ще один сюрприз.

– Сподіваюся, що цього разу ми будемо одні? – серйозно дивлюся на хлопця. 

Макс не встигає відповісти, тому що з будівлі виходить Марго і швидко прямує до нас. Навіть не зважає на те, що добряче так заважає нашому усамітненню. 

– Максе, ну пробач, – знову говорить. – Сума від продажу картини перевершила всі наші очікування. 

– Все гаразд, – відповідає хлопець. – Я для Лани іншу намалюю. 

– От і чудово! – усміхається Марго. – А ви куди зараз? Можна скласти вам компанію?

Ну все, зараз ця дівка причепиться як реп'ях і цей вечір можна буде назвати найгіршим першим побаченням! 

– Пробач, Марго! У нас з Ліною побачення. Давай іншим разом, – Макс цілує білявку у щоку, і від мене не приховується те, що вона засмучена. Явно не такої відповіді чекала.