Розділ 17

Сьогодні подвійна прода)

Я пригадую зарозумілий погляд батька Макса і розумію, що для нього я практично ніхто. Чергова подружка його сина. Швидше за все, він навіть імені мого не запам'ятав…

А ще я розумію, що сам Макс не остання людина в нашому університеті. Жіноча його половина слинку за ним пускає. Щось зовсім мені не хочеться, щоб якась божевільна фанатка Карієва видерла мені кілька пасм. 

Я справді намагалася знайти щось позитивне у наших можливих стосунках, але не знайшла нічого… Макс абсолютно не надійний – і це факт. Я не знаю, чого чекати від нього наступної миті, але дуже хочу спробувати, не зважаючи ні на що. 

Поки я зіставляю всі “за” та “проти”, Макс сідає ближче і торкається своїми губами моїх. Здається, він по-своєму зрозумів моє затяжне мовчання, а я просто не змогла сказати йому “ні” та відштовхнути. Поцілунок добряче затягнувся, але ні я, ні Макс не хочемо його зупиняти. 

– Я знаю, що зі мною буває важко, – шепоче мені в губи й при цьому так проникливо дивиться в очі. – Але я не пробачу собі, якщо просто так тебе відпущу. 

Макс йде напролом, і це шалено мені подобається. Він знову цілує мене в губи, але цього разу коротко, а тоді просто йде, не чекаючи, коли я знову зберуся і почну думати. Лише в момент, коли гримають вхідні двері, я остаточно прокидаюся від дивного марева. Мені реально здається, що це був сон, але який же приємний… 

Я ще кілька хвилин просто сиджу за столом, не розуміючи, що робити далі, але все на свої місця ставить повідомлення від Макса:

“Я заїду за тобою о шостій. У нас побачення.”

Прочитавши це послання, я починаю усміхатися як ідіотка. Ось такий Макс подобається мені найбільше. Як же хочеться, щоб він завжди таким був. 

Перебравши весь свій гардероб, я так і не змогла вибрати, в чому піду на побачення. Починаю нервувати, адже дуже хочеться вразити Карієва. Хочеться, щоб Макс побачив у мені гарну дівчину, а не пацанку, якою я була зазвичай. Звісно, я не збираюся змінюватися заради нього радикально, але на один вечір можна спробувати. 

Годинник на стіні показує п'яту вечора, а я мало на стіну не лізу від розпачу. На щастя, ситуацію рятує Ліза, яка неочікувано з'являється у гості. 

– Ти чого така зла? – з порога запитує. 

– У мене побачення, а відповідного одягу немає, – мало не плачучи, заявляю і веду подругу в кімнату. 

– Нічого собі! І хто ж цей щасливчик? Марат чи, може, Рома? – радісно випалює подруга.

– Ну… – трохи гублюся від імен, які назвала Ліза. – Взагалі-то, це Макс.

Спочатку подруга недовірливо витріщається на мене, а коли розуміє, що я не жартую, лізе ритися у мою шафу. 

– Карієву ще не набридло грати у цю ідіотську гру, що ви з ним пара? – кидаючи на ліжко мої речі, бурчить Ліза. – Це вже зовсім не смішно.

– Взагалі-то, Макс запросив мене на справжнє побачення. Без ігор, – повідомляю та усміхаюся, коли бачу, як обличчя Лізи витягується від здивування. 

– Отже, ти хочеш сказати, що перший хлопець універу, за яким бігають всі дівчата, запросив тебе на справжнє побачення? – повільно перепитую.

– Ага, – швидко відповідаю. Ліза радісно починає верещати та починає мене обіймати. 

– Я знала, що він перед тобою не встоїть, – заявляє Ліза і знову кидається до моєї шафи. – Це так круто! Ти маєш виглядати на всі сто! 

– В тому-то й проблема. Мені одягнути нічого, – бурчу, але Лізу, здається, це мало хвилює. 

Не знаю, як їй це вдається, але одяг вона для мене таки знаходить. Чорну сукню, доволі коротку, яку Рита подарувала мені на день народження і про яку я щасливо забула. На щастя, туфлі на підборах залишилися у мене з вчорашнього вечора, а от зверху я одягла коротку шкіряну куртку. 

Ліза робить мені макіяж і волосся накручує легкими локонами. В результаті я стаю ще тією красунею і не можу відірвати погляду від свого відображення. 

– Ти красуня! – заявляє задоволено Ліза. 

– Все завдяки тобі! – не втримавшись, я ще раз міцно її обіймаю і вкотре радію, що у мене така чудова подруга. 

Ліза йде за п'ять хвилин до приїзду Макса. Я встигаю лише подих перевести, а він уже відправив мені повідомлення про те, щоб виходила на вулицю. Не знаю, чому так сильно хвилююся, адже все начебто добре. Я хочу, щоб наше побачення не стало першим та останнім. Хочу знати Карієва краще, і щось мені підказує, що таємниць у нього багато. 

Коли виходжу з під'їзду, одразу помічаю його. Як завжди гарний, у світлих джинсах з дірками та темній куртці. Та найбільше мене притягує не його вигляд, а букет білих троянд у його руках. 

Макс відлипає від боку своєї автівки та впевнено прямує до мене. Розглядає прискіпливим поглядом і задоволено усміхається. Здається, йому все подобається. 

– Це мені? – дивлюся на квіти й не можу перестати усміхатися. 

– Тобі, – відповідає і притягує мене до себе однією рукою. Його уста накривають мої, і стає так добре. – Я скучив, Лано. 

– І я, – кажу абсолютно чесно. Макс передає мені квіти, а сам відчиняє двері автомобіля і чекає, поки сяду всередину. 

Поки їдемо не зрозуміло куди, постійно поглядаю у його бік. Важко повірити, що зовсім недавно я не могла нормально реагувати на цього хлопця. Він же з еліти, а я… здається, закохалася. 

– Про що думаєш? – питає Макс і кидає у мій бік короткий погляд. 

– Що? – перепитую і міцніше пригортаю до себе квіти. У мене таке враження, що Макс спіймав мене на гарячому і зараз бачить наскрізь.

– Питаю, про що задумалася, – говорить. – Ти так глибоко поринула у роздуми. 

– Просто обмірковую, куди ми їдемо, – випалюю перше, що на думку спадає. 

– Скоро все дізнаєшся, – Макс мені підморгує, і виходить це у нього дуже круто. – Сподіваюся, ти не розчаруєшся.

Мені здається, що Карієв реально хвилюється. Хіба такі, як він, переймаються тим, як мине побачення? Напевно, переймаються, якщо дівчина дійсно подобається.