Розділ 15

– Якщо тобі від цього стане легше, то я з самого початку не підтримував ідею Макса щодо фіктивної дівчини, – заявляє Рома, зупиняючись поруч зі мною. 

– Чому? Вся справа у моєму соціальному статусі? – ображено запитую.

– Діло не в цьому, – нахмурюється Рома. – Я ж бачу, що тобі подобається Макс, а він точно не той, на кого можна сподіватися. І статус твій тут зовсім ні до чого. Він розіб'є тобі серце, Лано. 

– А чому тебе це так хвилює? – прикрикую на хлопця. Насправді я розумію, що зараз він правду говорить, тому й злюсь. 

– Просто ти хороша дівчина і мила, – усміхається Рома. – Ну і я не таке чудовисько, як про мене говорять. 

– Ромо, вибач, я.. – стає соромно за те, що накричала на нього. Здається, хлопець дійсно хотів мені допомогти. 

– Не хвилюйся, я не ображаюся, – він підморгує мені – і напруга миттєво спадає. – Знаєш, ти дуже схожа на мою молодшу сестру. Може, хоч тебе вдасться врятувати від такого, як Макс. 

А це вже цікаво… Я нічого не розумію і тільки рота відкриваю, щоб запитати, коли Рома просто розвертається і зникає серед гостей. Зате я помічаю Вадима, котрий стоїть в іншому кінці зали та розглядає мене невдоволено. 

А Макс веселиться на повну і зараз танцює з тією самою білявкою. Розглядати цих двох зовсім не хочеться, тому я вирішую знайти вбиральню. Але щойно виходжу у коридор, наштовхуюсь на Марата. Хлопець тільки-но прийшов і передає своє пальто Кості. 

– О, які люди! – широко усміхається і розглядає мене з голови до ніг. – Чудово виглядаєш!

– Ти теж нічого! – фиркаю і вже збираюся обійти Марата, але несподівано він хапає мене за руку. 

– І де ж твій коханий Макс? – насмішкувато питає. – Залишив тебе саму? Як це схоже на нього!

– Я у вбиральню збиралася, – вириваю свою кінцівку і холодно випалюю. – Чи ти думав, що Макс і туди має мене супроводжувати? 

– Я не вірю жодному твоєму слову, Мілано, – шепоче мені на вухо і, задоволено усміхнувшись, прямує у зал. 

– Придурок! – бурчу і таки йду у вбиральню. 

Зайшовши всередину, я розгублено завмираю, тому що тут вже було зайнято. Молода дівчина стоїть біля раковини й, заховавши обличчя в долонях, плаче. 

– Ой, пробач! – вигукую і вже збираюся піти, але щось мене зупиняє. – Що з тобою? Я можу чимось допомогти? 

Дівчина миттєво затихає і здіймає на мене заплакані зелені очі. Її обличчя здалося мені знайомим, але я ніяк не можу пригадати, де бачила її раніше. Однозначно дуже гарна, з темним довгим волоссям. 

– Вибач, що втрутилася. Просто ти плакала і я… допомогти хотіла, – вирішую відразу додати.

– Не втрималася просто. З ким не буває? – відповідає доволі спокійно і, діставши з сумки косметику, починає поправляти макіяж. – Я тебе раніше не зустрічала. 

– Я… друг сім'ї! – випалюю перше, що спадає на думку. 

– Я теж, – хмикає незнайомка і несподівано простягає мені свою руку. – Мене Міка звати. 

– А я Мілана, – руку їй я таки потискаю, хоча й бентежить те, що познайомилися ми в туалеті. 

– Мілана? Серйозно? – вигукує голосно, а я навіть розгубилася, з чого така реакція. 

– Ти мене знаєш? 

– Ну, ймовірність того, що сьогодні тут дві Мілани – дуже низька, – усміхається дівчина. – Тому я можу сміливо сказати, що ти дівчина Макса. 

– Дівчина – це досить гучно сказано, – зітхаю. – Все досить складно.

– З цим ідіотом завжди все складно, – фиркає Міка. – Слухай, а випиймо за знайомство? Здається, нам обом варто розслабитися. 

– А давай! – одразу ж відповідаю, і ми вже разом йдемо назад у зал. 

Краєм ока помічаю, що Макс продовжує розмовляти з білявкою. Тепер вони сидять на дивані, надто близько одне до одного. Міка також помічає хлопця і, нахмурившись, хапає мене за руку. 

– Ходімо, вирвемо цій видрі фарбованій кілька пасм! – войовничо заявляє і тягне мене поміж гостей до дивана. 

– Давай краще не будемо влаштовувати концерт, – прошу, і мені таки вдається її зупинити. – Насправді ми з Максом ледь знайомі й не пара зовсім. 

– Це як? – не може второпати Міка. 

Доводиться все їй розповісти. Ми ховаємося у кутку, трохи далі від зацікавлених поглядів, і, поки я говорю, вона все більше хмуриться. Сама не розумію, навіщо розповіла їй все. Напевно, виговоритися хотіла… 

– Наскільки я зрозуміла, він тобі подобається? – робить висновок Міка. 

– Це так помітно? – залишається тільки важко зітхнути. 

– Ну… ти практично кожні десять секунд дивишся у його бік, – усміхається дівчина. – А ще я знаю, що мама Макса в захваті від тебе.

– Ага, – бурмочу я. – Зате його тато одразу дав зрозуміти, що я тут зайва. 

– На жаль, він дуже категоричний у деяких питаннях, – посумніла Міка. Здається, вона доволі добре знає цю родину. Тільки-но мені хочеться ще щось запитати, як біля нас знову опиняється Марат. Здається, він не збирається дати мені спокій цього вечора.