Розділ 14

Прокидаюся я доволі рано, немає ще восьмої. Заварюю собі чай і спокійно його випиваю. А от коли у моїй квартирі з'являється Ліза, про спокій можна забути. 

– У мене така новина! – заявляє з порогу. – Ти зараз впадеш!

– Що сталося? – розгублено витріщаюся на подругу. 

Лізка підсовує мені під носа свою праву руку, і я одразу бачу гарну обручку з каменем. Розуміння приходить одразу, і, голосно закричавши, я беруся обіймати подругу. 

Виявляється, що вчора Сашка приготував Лізі справжній сюрприз. Привіз у ресторан і там освідчився на очах у всіх. Я щиро зраділа за подругу, адже розумію, що ці двоє просто ідеально підходять одне одному.

Деякий час поговоривши, ми таки їдемо у салон краси. Доводиться промучитися так кілька годин, зате результат того вартий. Моє волосся заплітають у гарну косу і роблять яскравий макіяж. 

– Ти дуже гарна, – дивиться на мене у відображенні Ліза. – Макс просто ідіот, якщо не бачить цього.

– Давай не будемо про нього, – миттєво перестаю усміхатися. – Ти також маєш чудовий вигляд.

Ліза просто світиться від щастя, і я щиро радію за неї. Вона знову привозить мене до мого будинку та обіцяє підтримувати на цьому святі. 

Вдома я швидко переодягаюся у сукню та взуваю туфлі. Коли ж дивлюся на себе у дзеркало, то ледве впізнаю. Я справді виглядаю неймовірно, але радіти з цього приводу не поспішаю. В якусь мить мені захотілося, щоб Макс став моїм справжнім хлопцем і цей вечір ми провели як пара. 

Вже завтра зникне макіяж, зачіска та розкішна сукня, а я знову стану непомітною дівчиною у джинсах та кедах. На таку, як я, не дивляться такі хлопці, як Макс. 

Поринувши у роздуми, я не одразу чую, як починає дзвонити телефон. Коли ж все-таки дивлюсь на екран, розумію, що це Макс. 

– Ти що там, заснула? – невдоволено кричить у слухавку. 

– Та ні, я практично готова, – напружено відповідаю.

– Круто! Чекаю тебе внизу! – заявляє і вимикає телефон.

Макс дійсно чекає мене на вулиці, біля свого автомобіля. Коли я виходжу з під'їзду, хлопець зацікавлено мене розглядає і хмикає. Я уявлення не маю, що це за реакція така, але запитати не наважуюся.

– Маєш чудовий вигляд, – заявляє, щойно автомобіль рушає. 

– Дякую, ти також, – відповідаю абсолютно щиро. У чорному костюмі та пальто до колін Макс здається мені старшим і серйознішим. 

Всю дорогу ми мовчимо, і кожен думає про щось своє. Ця тиша трохи напружує, адже хотілося про щось поговорити. Та я не наважуюся зробити це першою. 

Коли ми приїжджаємо до будинку, де живе хлопець, Макс першим виходить на вулицю, а тоді допомагає вийти і мені. Навіть руку подає, за яку я хапаюся. Ми проходимо до входу, і саме там я бачу усміхненого Костянтина. 

– Добрий вечір, Мілано! – заявляє чоловік і пропускає нас у дім. Макс навіть нормально привітатися не дає, а міцніше перехоплює мою руку і тягне за собою у вітальню. 

Я одразу починаю шукати поглядом Лізу, хоча це було доволі проблематично. Гостей зібралося надто багато. Подруга також мене помічає, і ми одночасно махаємо одна одній, а Саша мені підморгує. 

Великим залом туди-сюди ходять офіціанти з шампанським, лунає музика, і гості про щось переговорюються. Я ж почуваюся шалено ніяково, тому що уявлення не маю, що треба робити далі. 

– Міланочко! – чується за спиною знайомий голос, і вже за мить я потрапляю у міцні і теплі обійми Ніки. – Ти така красуня!

– Ви також, – відповідаю абсолютно щиро. Мама Макса сіє на цьому святі, наче зірка, у білій розкішній сукні. 

– Костю, забери у дітей верхній одяг! – кричить до чоловіка, і той швидко з'являється поруч. Макс без проблем віддає йому своє пальто, а от я починаю сумніватися у тому, чи варто роздягатися. Все-таки моя спина надто відкрита і хто знає, якою буде реакція гостей і самого Макса на цей сюрприз. 

Тим часом хлопець стає позаду мене і сам береться знімати з мене шубу. Але коли вона опиняється у нього в руках, завмирає, наче вкопаний, витріщаючись на мою спину. 

– Хм.. – кашляє у кулак Костя, котрий, здається, також оцінив моє вбрання. – Я це заберу. 

Він забирає наші речі і відходить, а от Макс, здається, починає повертатися у реальність. Дуже несподівано він обіймає мене позаду за талію, і тепер я відчуваю спиною його тіло. 

– Сподіваюся, що цей подарунок саме для мене, – шепоче мені на вухо, а я тільки хмикаю. Ліза широко усміхається, спостерігаючи за нами, і зараз я її розумію. 

– Ви так гарно дивитесь разом, – широко усміхається Ніка. – Просто неймовірні! 

– Доброго вечора! – несподівано поруч з нами зупиняється високий та статний чоловік у темному костюмі. Я одразу розумію хто це за його холодним поглядом зелених очей. – Люба, може, ти нарешті познайомиш мене з дівчиною нашого сина?

– Тату, це Мілана! – замість мами відповідає сам Макс. Він дає спокій моїй спині та стає поруч, міцно тримаючи мою руку у своїй. – А це Олександр Володимирович. Мій тато. 

– Дуже приємно, – чомусь під його прямим поглядом стає шалено ніяково.