Розділ 13

До суботи час минає дуже швидко. Я навіть озирнутися не встигаю, а ми з Лізою вже прямуємо у торговий центр. Подруга в курсі історії Макса та Марата, тому у всьому мене підтримує. Та найгірше те, що ці кілька днів Макс практично не відходить від мене. Зранку відвозить в універ, відвозить додому і навіть поміж пар чекає на мене біля аудиторії, наче справді щось до мене відчуває. Хоча я-то розумію, що він просто надто добре вжився у роль. 

Жіноча половина універу поглядає на мене з неприязню, і це сильно мене напружує. Марат також мене напружує, адже постійно шукає можливість поговорити або залишитися зі мною наодинці. Тільки от Макс, як вірний охоронець, не дає йому наблизитися до мене.

І от тепер я можу зробити лише один висновок: мені подобається увага Макса і сам він мені подобається. Тому стає дуже неприємно, коли я згадую, що для нього все це лише гра. 

– Ланко, глянь, яка краса! – пищить Лізка і просить консультанта зняти доволі гарну чорну сукню з манекена. 

Я ж лише хмикаю і прямую поміж рядів, шукаючи сукню для себе. Хочеться чогось неймовірного, щоб Макс втратив дар мови, коли мене побачить. Зупинившись поруч з черговим манекеном, я прискіпливо розглядаю сукню і розумію: це вона. 

– Ого! Ланко, це ж вона! – шепоче у мене за спиною Ліза. Ця сукня дійсно надзвичайна. Довжиною до п'ят, червоного кольору, повністю закрита спереду і відкрита позаду. 

– Вона ідеально тобі підійде, – підморгує мені Ліза. 

– Думаєш? Не надто відкрита? – починаю сумніватися. Просто я не можу собі уявити, що всі присутні будуть бачити мою голу спину. 

– Ідеальна! – запевняє мене подруга і кличе консультанта. 

Через кілька хвилин я вже стою у приміряльній і розглядаю себе в дзеркалі. З'являється впевненість, що Макс не зможе просто грати роль мого хлопця, коли побачить мене такою. 

Після шопінгу Ліза підвозить мене додому, а сама мчить на зустріч з Сашком. Я ховаю сукню у шафу, а сама вирішую пообідати. Тільки-но сідаю за стіл зі шматком торта, який купила заздалегідь, як у двері дзвонять. Чомусь саме в цей момент мені хочеться, щоб за дверима був Макс. Та коли я бачу на порозі Марата з величезним букетом червоних троянд, стає ніяково.

– Привіт! Впустиш? – широко усміхається хлопець і простягає мені букет.  

– З якої нагоди квіти? – забираючи букет, запитую і таки впускаю його у квартиру.

– Хіба потрібна нагода, щоб подарувати квіти гарній дівчині? – підморгує мені Марат і прямує на кухню. 

Поки я готую йому каву, Марат невідривно слідкує за мною. Його прямий погляд бентежить і напружує. Я так сподівалася, що нам не доведеться більше залишатися удвох, але зовсім забула, що хлопець може з'явитися до мене в гості. 

Чомусь тепер Марат не викликає у мене тих емоцій, що були на початку нашого знайомства. Я не почуваюся комфортно поруч з ним, але прогнати з квартири також не можу. 

Поставивши квіти у вазу я сідаю навпроти Марата і вирішую розібратися, що йому від мене треба.

– То чому ти прийшов? 

– Хотів про Макса поговорити, – розслаблено відкидається на спинку дивана Марат. 

– Про що саме? – говорити про мої стосунки з Максом чи про самого хлопця зовсім не хочеться. І чому я повинна щось пояснювати Марату?

– Універом ходять чутки, що ви тепер разом, – прискіпливо витріщається на мене. – Та й сам Макс від тебе не відходить. Може, поясниш щось? Ти дійсно його дівчина?

– А чому тебе це так хвилює? – випалюю. – Те, що відбувається між мною та ним – це тільки наша справа. 

– Просто коли я повернувся, то ви практично не спілкувалися, – починає пояснювати Марат. – Ти уникала його, і явно не було навіть натяку на стосунки. 

– Розумієш, – довелося вигадувати на ходу. – Ми дійсно зовсім недавно разом. Спочатку навіть не спілкувалися, але в якийсь момент все змінилося. Вибач, але я не хочу пояснювати тобі все. Це моя справа і… Макса. 

– Розумію, – здається, Марата зовсім не зачепили мої слова. – До речі, я чув, що тебе запросили на благодійний вечір. Йдеш туди з Максом? Все настільки серйозно? 

– Так, ми йдемо разом, – стримано відповідаю. – Ніка захотіла, щоб я прийшла.

– Ти знайома з мамою Макса? – схоже, цього разу Марат щиро розгубився.

– Звісно! – відповідаю впевнено. – Вона дуже мила. 

На деякий час Марат замовкає, обмірковуючи отриману інформацію. Здається, чекав він зовсім іншого, а отримав зовсім не те.

– Добре, тоді у мене ще одне запитання! – заявляє хлопець. – Чому ти цілувалася зі мною, якщо в той час була у стосунках з Максом?

– В той момент ми якраз посварилися, і я подумала, що провчити його не завадить, – випалюю перше, що спадає на думку. 

Розумію, що моя відповідь звучить не дуже, але придумати нічого кращого просто не змогла. Розмова з Маратом починає відкрито напружувати, а сам хлопець після моїх останніх слів відчутно розізлився. 

На щастя, він таки зібрався піти та встав з-за столу. Тільки от в коридорі на мене чекає не надто приємний сюрприз. Марат притискає мене до стіни своїм тілом і змушує сильно злякатися.