Розділ 11

– З якої радості? – вигукую я. 

– Сама винна! – відповідає Макс. – Якби в ту ніч ти не нав’язалася за мною і не приперлася у мій дім, нічого цього не було б. А так моя мама від тебе в захваті і хоче бачити. 

– Отже, ми маємо йти туди разом? – розгублено перепитую.

– Не знаю чому, але мама вирішила, що ми з тобою разом. Тому краще на один вечір вдати, що так і є, аніж довго й нудно пояснювати їй, чому я ніколи не повівся б на таку, як ти. 

– Я не прийду! – ображено вигукую. Невже Макс реально думає, що після таких слів я погоджуся на це божевілля? Нехай тепер сам зі своєю мамою розбирається. 

– Повір мені, Мілано, це в твоїх інтересах, – голос Макса знову стає злим і неприємним. – Не думаю, що тобі потрібен такий ворог, як я.

– Ти мені погрожуєш? – голосно обурююсь. 

– Просто попереджаю, – заявляяє цей ідіот. – У суботу о сьомій я за тобою заїду. І одягнися нормально.

Я не встигаю назвати його, як хотіла, тому що у слухавці почулися короткі гудки. Мені залишилося повільно закипати і посилати Максу всі можливі прокляття. Як же мене дістав цей ідіот!

Випустити пар вдається тільки вночі. Мені знову сниться незнайомець, і ми з ним довго літаємо на шаленій швидкості містом, випускаючи пар. Як же було б чудово, якби він був реальним, а не лише плодом моєї фантазії…

Наступного дня в універі я розповідаю Лізі про розмову з Максом. Звісно ж, я чекаю підтримки з її боку і не надто приємних слів у бік Макса, але подруга і тут мене дивує. Вона радісно плескає в долоні і вже складає у голові план мого чудесного перевтілення з пацанки в леді. До речі, родини Лізи і Сашка також будуть там присутніми, відповідно, і їх запросили. Це тішить, адже підтримка друзів мені не завадить. 

План Лізи полягає у тому, щоб у п'ятницю прогуляти пари і пробігтися магазинами, а на суботу ми вже були записані в салон краси.

В обідню перерву Ліза біжить у їдальню, а я вирішую не випробовувати долю і йду на вулицю. Погода сьогодні по-осінньому тепла і багато студентів гріються на сонечку. Я сідаю на лавку під старим дубом і вирішую набрати маму, щоб та підкинула мені грошей на шопінг.

– Привіт, доню! – радісно випалює вона. – Щось сталося?

– Та ні, все добре, – починаю здалеку. – Розумієш, тут така справа… У суботу я маю йти на одну зустріч, і мені треба купити нормальний одяг.

– На яку зустріч? – миттєво цікавиться мама. – Ліза бере тебе з собою на якусь урочистість? 

– Ага, – не хочеться говорити, що це за зустріч така, але, знаючи мою маму, вона без проблем набере Лізу і та все їй розтріпає. – Це благодійний вечір у Карієвих. 

Новину про те, що йду я з самим Максом, доводиться пропустити. Моя мама особа запальна і може подумати щось не те. Впевнена, вона миттєво нас одружить і трійню припише.

– Це ж чудово! – радісно вигукує. – Знайдеш собі багатого хлопця! 

– Ага, знайду, – миттєво кривлюсь від такої перспективи. – То як щодо грошей?

– Сьогодні скину на картку! – щебече мама. – Ти маєш виглядати на всі сто, доню! Купи щось неймовірно гарне!

– Угум! – бурчу зовсім нерадісно і кидаю телефон назад у сумку.

Я вже збираюся повернутися назад в аудиторію, коли несподівано поряд сідає Матюша і простягає мені яблуко. Останнім часом стільки всього навалилося, що я і думати про нього забула, але він про мене, схоже, не забув. 

– Ти не ходила на обід, – мило соромиться хлопець, – і я подумав, що ти голодна.

– Ем… – я беру яблуко і кидаю його в сумку. – Дякую, потім з'їм.

– Мілано, можна запросити тебе кудись? – нервово випалює Матюша і з надією витріщається на мене. 

– Ну… – і що тут відповісти? Як відшити цього кавалера і не образити?

Та відповідати мені не доводиться, тому що поруч зупиняється Марат, і Матюша миттєво хмуриться…

– Привіт, сонце! – широко усміхається Марат і, нахилившись, цілує мене в щоку. – Це хто?

– Матвій, мій одногрупник, – ситуація доволі абсурдна, тому я почуваюся ніяково. – А ти чому не в їдальні?

– Їздив у справах, – Марат сідає з іншого боку від мене, і тепер я сиджу між двох хлопців. І кожен з них почувався значно краще, ніж я.

– Ясно, – зітхаю і задумуюся над тим, як можна швидше забратися звідси. 

Та коли на стоянку заїжджає знайома Audi, я зовсім засумувала. З автівки виходить Макс у темних окулярах, а з пасажирського сидіння випливає довгонога білявка. Макс обіймає її за талію і шепоче щось на вухо, а блонда, своєю чергою, сміється. Тепер втекти звідси хочеться значно сильніше.

– Привіт, Максе! – махає йому Марат, і парочка прямує у наш бік. 

– Що за збір? –  запитує Макс, при цьому не зводячи погляду саме з мене. 

– Погода чудова, – Марат сідає ближче до мене і приобіймає за плечі. – Ти чого пари прогулюєш? 

– Можу спитати у тебе те ж саме, – фиркає Макс і міцніше притискає до себе блонду. 

– Не назвеш наш своїй дамі? – здається, Марата вся ця ситуація знатно веселить.