Розділ 9

Йти справді було недалеко, всього кілька хвилин. Поки ми прямуємо сусіднім двором, Марат встигає розповісти, що в місті він зовсім недавно, хоча і родом звідси. Два роки тому він полетів навчатися у Лондон, а тепер повернувся, щоб закінчити навчання тут. 

- Чому в Лондоні не залишився? - не можу второпати. 

- Так склалися обставини, - туманно відповідає хлопець. - До того ж тут у мене багато друзів. 

- Зрозуміло, - відповідаю, хоча насправді питань у мене дуже багато. Ми заходимо в під’їзд і підіймаємося ліфтом на мій п’ятий поверх. Поки я відчиняю двері, Марат стоїть у мене за спиною і чекає, коли можна буде зайти всередину. 

- Ти живеш одна? - запитує, склавши пакети в коридорі й зацікавлено озирається навколо. 

- З якою метою цікавишся? - хмикаю і розумію, що цього хлопця зовсім не боюся. 

- Я не маніяк! - виставляє перед собою руки та сміється. 

- Я люблю самостійність, - відповідаю, усміхаючись. - Будеш чай? Маю ж я якось віддячити тобі за допомогу. 

- Чесно кажучи, я б з радістю, але сьогодні ще справи, - відповідає Марат. 

- Ну, тоді ще раз дякую, - кажу абсолютно щиро.

- Я подзвоню, - хлопець повільно нахиляється і цілує мене в щоку. Це було дуже неочікувано, але приємно. Я навіть зашарілася від такої уваги з його боку. 

Розкладаючи продукти в холодильник, я все думаю про Марата. Цей хлопець засів у моїй голові та витіснив усі думки про ідіота Макса. Саме це мене найбільше тішить. Рита так і не передзвонила, тому я вирішую набрати Антона.

- Чого тобі? - злісно гиркає моя сестра. Після кількох секунд роздумів я швидко дивлюсь на екран, чи правильно набрала номер, і це справді був номер Антона.

- Може, поясниш, де вешталася цілий день?

- Завтра я зайду до тебе після роботи та все поясню, - тихо відповідає Рита.

- Чекаю з нетерпінням, - єхидно зауважую я, і сестра вимикається. Після такої короткої розмови я вирішую, що на сьогодні досить з мене пригод і лягаю спати.

Сьогодні мені знову сниться незнайомець на чорному байку. Ми з ним летимо на шаленій швидкості нічним містом, і я так добре відчуваю своїми пальчиками його сталеві м'язи живота. Та яким би прекрасним не був мій сон, прокидатися таки доводиться. І лише тоді я розумію, що дуже сильно запізнююсь. Будильник поставити вчора я забула і тепер ношусь квартирою, наче ураган.

На першу пару я таки запізнююсь, тому вирішую не поспішати й спокійно з'явитися на другу. Лізу я попереджаю і прошу відмазати мене перед викладачем. Добре, що поспішати більше не треба, тому я повільно бреду у бік зупинки.

Доїжджаю я швидко і вже підходжу до аудиторії, де проходить пара, коли з-за повороту до мене випливає Каміла Горіхова - фарбована білявка, яка вважає себе королевою у цьому навчальному закладі. Сама дівчина не була великою красунею, але в очі їй цього ніхто не говорив. 

Каміла навчалася у групі Макса і, звісно, бігала за ним як собачка. Дівчина зміряла мене надмірним поглядом і попрямувала у мій бік. Поряд з нею плелися її подруги, Катя і Надя, які завжди намагалися вгодити свої королеві. Поки я роздумувала, що цій фарбованій від мене треба, вона вперлася у мене своїм бюстом, що мало не випадав із глибокого декольте, і нахмурила свої вищипані брови.

- Макс мій! - пищить злісно, а я лише рота відкриваю і… закриваю. - Ти що, від страху язика прикусила?

- Ну… - я роблю крок назад, щоб не торкатися своїм тілом усіх випуклих частин її тіла, і мило усміхаюся. - А я тут до чого? 

- Не прикидайся ідіоткою! - кричить Каміла. - Вчора вас бачили разом! Ти сідала в його машину!

Ого як швидко розносяться чутки! Цікаво, хто це такий, що встиг усьому універу розтріпати про мене та Макса? Здається, тепер проблем не оминути. А все через мою доброту, яка тепер стала мені поперек горла…

- Можеш не хвилюватися, - махаю я рукою. - Між нами нічого немає і бути не може. 

- Я дуже на це сподіваюся, - здається, Каміла зовсім мені не повірила. - У твоїх інтересах триматися від нього якомога далі, інакше матимеш проблеми. 

На прощання білявка змірює мене зарозумілим  поглядом з голови до ніг, криво усміхається і йде коридором у компанії своїх мовчазних подружок.

– Про що ти говорила з Горіховою? – до мене підходить Ліза і здивовано витріщається на Камілу, яка встигла відійти в інший кінець коридору. За розмовою з білявкою я навіть не помічаю, що розпочалася перерва. 

– У подруги набивається, – шепочу на вухо Лізі, а та, своєю чергою, витріщається на мене як на ідіотку. 

– Знущаєшся? – кричить Ліза і, схопивши мене за руку, веде в аудиторію. 

До початку наступної лекції я встигаю переповісти їй розмову з Камілою, і тепер Ліза просто закипає від злості. Подруга завжди недолюблює Горіхову, тому що та свого часу клеїлася до Сашка.

В обідню перерву Ліза тягне мене в їдальню, але я вирішую не випробовувати долю та утриматися від будь-якого контакту з Максом. Погоджуюся я лише тоді, коли Ліза обіцяє сісти на іншому кінці зали й навіть близько не наближатися до стола еліти. Зайшовши всередину, я одразу прямую в кінець черги на роздачу. Ліза біжить до столу еліти, щоб привітатися з Сашком.