Розділ 8

Будить мене дзвінок телефону. Я одразу ж шкодую, що не вимкнула його ще вночі, але, на жаль, вже було пізно. Дивлюсь на годинник, який показує одинадцяту годину, і важко зітхаю. Мені б ще спати й спати… 

- Кому жити набридло? - хрипло стогну у слухавку.

- І тобі привіт! - чується надто бадьорий голос Лізи. - Ти що, спиш?

- Вже ні, - бурмочу.

- От і чудово! - веселий голос Лізи дратує мене як ніколи. Чого це вона така бадьора, коли я заледве очі продерла? - Ми з Сашком заїдемо через хвилин двадцять. 

- Угум, - відповідаю і закінчую дзвінок. Доводиться вставати й тягнути ноги у ванну кімнату. Є сподівання, що після душу мені стане краще, а то мозок ніяк не хоче вмикатися і працювати нормально. 

Ліза з Сашком дійсно з’являються через двадцять хвилин. Обоє радісні та бадьорі, наче виграли мільйон. І це при тому, що напилися вони, а я навіть краплини алкоголю не прийняла. 

- Кавою пригостиш? - запитує Ліза, вже тягнучи Сашка на мою кухню. - Що було вчора, коли ми поїхали? 

Я так і завмираю з чайником у руках після її запитання. Навіть не знаю, чи варто розповідати їм про свої пригоди. Та, з іншого боку, що тут такого?

- Рита поїхала кудись з Антоном, ну а мені довелося везти п'яного Макса додому, - випалюю на одному подиху. 

- Макса? - розгублено перепитує Ліза. 

- На його Audi? - втручається Саша. 

Було доволі кумедно спостерігати за розгубленими друзями. Саме тому я не стала їх довго мучити й, приготувавши нам усім каву, взялася розповідати все за порядком. 

- Круто! - підстрибує на дивані Ліза. - Ти навіть з мамою його встигла познайомитися!

- Не розумію, чого це тебе так тішить, - фиркаю. - Ніка - хороша жінка, і, напевно, подумала, що я чергова подружка її сина-ідіота. 

- Ти що? - випалює Ліза. - Мені здається, що тут все якраз навпаки. Ти привезла додому її проблемного синочка і стала для неї ідеальною кандидатурою на роль дівчини Макса. 

Від такої заяви я давлюсь кавою і закашлююсь. Здається, Лізку ще не відпустила вчорашня випивка, якщо така дурня вилетіла з рота. 

- Ти реально думаєш, що я сплю і бачу, як би стати дівчиною цього Макса? - випалюю сердито. 

- А як ти поясниш те, що таки пішла проти власних принципів не дружити з елітою і повезла Макса додому? - похмуро дивиться на мене подруга. - Могла просто сісти в Мерса і поїхати геть. 

- Можу ще додати, - вставляє своє слово Саша. - Макс нікому не дає свою Audi. Ніхто з друзів на ній не їздив. 

- Ось! - плескає у долоні Ліза. - Що тепер скажеш?

- Що він був п'яним, - бурчу. 

Я дуже швидко шкодую, що розповіла друзям про свої вчорашні пригоди. Чомусь вони сприйняли останні новини якось неправильно і перекрутили все так, наче між мною та Максом щось є. Здуріли, чи що? Хіба що в страшному сні таке може статися!

З думок мене повертає дзвінок телефону Сашки. Він дістає гаджет з кишені та витріщається на екран. Ліза також зацікавлено дивиться, хто там надзвонює, і голосно хмикає. 

- Пасажир твій дзвонить, - широко усміхається. 

Саша хоче вийти в коридор, щоб поговорити, але Ліза хапає його за руку і змушує сидіти на місці. Їй також кортить послухати, про що говоритимуть хлопці. 

- Так! - змирившись, що втекти не вийде, Саша таки здіймає слухавку. - Нормально, а ти? А-а-а… перебрав. Що? Номер Ланки? 

І тут я відчуваю, як підкошуються ноги, зате Ліза в черговий раз широко усміхається. І чого вона тішиться? Сумніваюся, що Макс шукає мене для того, щоб подякувати. 

- Ну, номер дати не можу, - тим часом продовжує Саша, напоровшись на мій злий погляд. - Але слухавку передам. Ми з Лізою якраз за машиною приїхали. Ага, даю!

Саша простягає мені свій телефон, а я витріщаюся на нього, наче це отруйна змія. Лізка нетерпляче киває на телефон, а я тільки важко зітхаю. Діватися було нікуди, тому, схопивши телефон, я йду в кімнату. 

- Слухаю! - бурчу, прикривши двері. 

- Може, ти поясниш мені, що вчора сталося? - а Макс явно не в дусі. Голос невдоволений і грубий.

- І тобі привіт! - розмовляти з Максом телефоном зовсім не страшно, тому я вирішую бути трохи нахабною. - Ти про що взагалі?

- Ну, напевно, про те, що моя мама від самого ранку розповідає мені про чудову дівчину Мілану, яка привезла її синочка-засранця додому, - я навіть через слухавку відчуваю, що Макс стримується з останніх сил, щоб не закричати. 

- Думаю, що для початку ти маєш мені подякувати за те, що не дала тобі сісти за кермо, - випалюю сердито. 

- Я міг і сам доїхати! Не вперше це роблю, - холодно відповідає Макс. 

- Та невже? - фиркаю глузливо. - Та ти відрубався через хвилину нашої поїздки. 

Макс замовкає після моїх слів, а мені здається, що він знову заснув. Але секунди тиші минули, і в слухавці знову лунає його злий голос:

- Я не знаю, що там тобі наговорила моя мама, але я одразу хочу розставити всі крапки над “і”. Те, що ти мені допомогла, нічого не означає. Ми з тобою з різних світів, і тут навіть говорити нема про що. Не хочу, щоб ти щось  собі та навигадувала. Краще взагалі забудь про те, що вчора було.