Розділ 7

Я наближаюся до нього якраз в той момент, коли Макс сідає за кермо своєї дорогої автівки й вже збирається зачинити двері. Стаю так, щоб нічого у нього не вийшло, і випалюю: 

- Ти куди зібрався?!

- А тобі яке діло? - фиркає хлопець і заводить двигун. 

- Ти п'яний! - кричу і намагаюся витягнути його на вулицю, схопивши за руку, але сили наші нерівні. 

- Та невже? - хмикає Макс і відштовхує мене трохи далі. - Зникни, а?! 

- Я тебе не відпущу у такому стані на дорогу! Ще вб'єш когось або вб'єшся сам! - вперто заявляю і помічаю, що Макс напружився. Він цідить щось крізь зуби, а тоді виходить з автомобіля і стає навпроти мене. 

- Ти мене переслідуєш? - якось втомлено запитує і навіть очі прикриває. Таке враження складається, що це не він мене дістав, а я його! 

- А ти надто високої думки про себе! - сердито шиплю. Хочеться додому і спати, але я розумію, що залишати Макса тут не варіант. Саме тому приймаю трохи божевільну ідею, яка з'являється у моїй голові. - Давай я тебе відвезу!

Макс здивовано витріщається на мене і навіть губиться трохи. Здається, такої пропозиції він точно не чекав, та я сама шокована, якщо чесно.

- Щось мені підказує, що п'яним я керую краще, ніж ти твереза, - рже цей ідіот, а я дуюся. Я навіть мирюся з тим, що не варто йому допомагати й таки треба їхати додому, але наступні слова цього індика вводять мене в черговий шоковий стан. 

- Поїхали! - Макс обходить автівку і вмощується на пасажирському сидінні. - Ти передумала? - кричить з салону і тим самим повертає мене у реальність. Швидко вмостившись за кермом, я розглядаю дорогий салон і одразу відкидаю якомога далі думку про те, скільки ця машина може коштувати. 

-Ми ще довго будемо стояти? - бурчить Макс і вводить у навігатор потрібну адресу. - Напевно, ще ніколи не сиділа в такій крутій тачці. 

Хочеться показати йому язика, але я стримуюсь. Все-таки це надто по-дитячому. Керувати цією крихіткою неймовірно приємно. Я навіть на похмурого Макса не зважаю, котрий, своєю чергою, похмуро стежить за моїми діями. 

Машинка швидко мчить нічним містом, а я все думаю над тим, як цей вечір мій дійти до такого моменту. Я в машині Макса, він поруч, і ми не розмовляємо. 

Поглянувши на навігатор, я розумію, що живе Макс за містом. Їхати хвилин двадцять, і це не надто приємна новина. Як я назад повертатися буду?

Дорога займає сорок хвилин. Коли автівка під'їжджає до високих кованих воріт, ті одразу ж роз'їжджаються по обидва боки. Заїхавши на територію, я одразу гублюся, тому що дім просто величезний. Я, звісно, знала, що Макс не простий смертний, але не думала, що він настільки багатий. 

Зупинивши машину біля будинку, я повертаюся обличчям до Макса, котрий спить без задніх ніг. 

- Гей! Підйом! - тріпаю його за руку, але це нічого не дає. Цей ідіот навіть не поворухнувся. 

Вийшовши на вулицю, я відчиняю двері з боку хлопця, але як дістати його з салону - не знаю. А може, залишити його тут, а самій непомітно втекти? Ідея, звісно, хороша, але як я в місто повертатися буду?

- Ну і навіщо я йому допомогла? - бурчу собі під ніс і помічаю, як двері у домі відчиняються. До мене виходить чоловік середніх років у темному костюмі та з серйозним виразом обличчя. 

Чоловік похмуро мене розглядає, але не встигає рота відкрити, як за його спиною з'являється жінка. 

- Костянтине, це Максим приїхав? - запитує вона, виглядаючи на вулицю. Побачивши мене, вона також хмуриться і таки виходить з будинку вслід за чоловіком. Жінка виявляється дуже гарною, хоча й не молода. У шовковому халаті та з довгим білявим волоссям. 

- А ти хто така? - запитує не надто привітно, а тоді переводить погляд мені за спину, де в машині спить Макс. - І що з моїм сином?

- Я знайома Макса, - починаю вигадувати на ходу, прямуючи за нею до автівки. - Він перепив… трохи, і я привезла його додому. 

- Перепив? - ідеальні брови жінки повзуть догори. - От засранець!

От тепер настає моя черга шоковано відкрити рота. Це дійсно мама Макса? Я все правильно почула?

- Костю, допоможи Максу піднятися у кімнату! - віддає наказ жінка. І поки я спостерігаю за тим, як бідний чоловік намагається дістати Макса з автомобіля, жінка хапає мене за руку і тягне за собою у дім. 

- Пробачте, але мені додому треба! - випалюю вже в будинку. Навіть не встигаю озирнутися, як опиняюся тут. Оце так швидкість у мами Макса. 

В цей момент бідний Костянтин на своїй спині тягне напівсонного Макса на другий поверх, а той, своєю чергою, ще й бурчить щось невдоволено. 

- Та перестань, - махає рукою жінка і знову повертає собі мою увагу. - Я не можу просто так тебе відпустити. 

-Але мені справді треба… - у розпачі витріщаюся на вхідні двері.

- Наскільки я розумію, ти приїхала машиною мого сина, - я киваю на знак згоди, а вона продовжує. - Вже пізно, тому я не дозволю тобі їхати на таксі. Зараз ми поп’ємо чаю, і Костя тебе відвезе. 

- Я не хочу вас напружувати, та й пізно вже, - випалюю невпевнено. А що? О третій ночі я чаю в гостях ще не пила.