Глава 2

          Глава 2

          Час невблаганно мчав, відраховуючи останні години року. Ольга сиділа на пасажирському місці у своїй машині й навіть не дивилася на грубіяна, який ще пару хвилин тому з такою пристрастю цілував її. Побачивши знайомий під'їзд, вона здивувалася, як вони так швидко доїхали? І звідки він знає її адресу?

          - Оленько, - заговорив Кирило. - Я зараз занесу валізи до тебе, поки ти переодягатимешся, а потім прямо до Совенко. Сашко уже писав, питав, де ми.

          - Я вас до себе не запрошувала!

          - Я знаю. Але часу обмаль. А тобі треба ще переодягнутися. Тож поквапимось...

          - Я не піду.

          Кирило повільно обернувся до неї.

          - Ти зараз же виходиш з машини, і йдеш переодягатися або, я трахну тебе прямо тут, на очах у твоїх сусідів.

          Його спокійний сірий погляд пронизав Ольгу наскрізь.

          Вона б хотіла сказати, «я не з боязкого десятка» чи щось на кшталт: «та мені начхати, я сама кого хочеш...», але Ольга просто мовчки, вийшла з машини й поплентала до під'їзду. Чомусь хотілося плакати. Що це з нею? Вона ніколи не була плаксою! А тут?.. Цей мужлан пригнічував її. Грубий і необтесаний. Як Сашко може працювати з такою людиною? Точно кажуть: гроші не пахнуть.

          «- Зараз прийду додому і закриюся на всі замки. А цей нахаба нехай тарабанить, доки сусіди поліцію не викличуть, - розмірковувала дівчина, не помічаючи супроводу».

          - Привіт, сусідка.

          - Георгію. Вітання. З прийдешнім.

          Конфліктний сусід, який намагався залицятись до дівчини, зараз як контрольний постріл... Ну, ось тільки його й не вистачало, на її хвору голову. Схоже, в Олі сьогодні, ну явно не вдалий день. І, здається, починається мігрень.

          Добре закінчується рік!

          Коли двері ліфта відчинилися, той самий - Георгій, несподівано схопив дівчину за руку і потяг у кабінку.

          - Поїхали сусідка, вип'ємо на честь Нового Року.

          - Вибач, я не можу.

          - Та якого ти хера ламаєшся? У тебе там вже, напевно, все мохом поросло... без мужика?!

          Але вчасно приспів Кирило. Він схопив Георгія за руку і відірвав від дівчини. Що було далі, вона не бачила. Оля заплющила очі, прикриваючи обличчя руками. Тільки чула удари п'яного тіла об стіни під'їзду, поштові скриньки... і хрипи. Коли зважилася розплющити очі, сусід лежав на підлозі зігнувшись, а Кирило довірливо простягав їй руку.

          - Ходімо, - тільки й сказав він. Кирило поводився так, ніби нічого не сталося... Хоча кісточки на пальцях лівої руки були збиті і швидше докучали, аніж боліли, але чоловік настирливо ігнорував біль.

          «- Що це зі мною? - здивувався Кирило. - Я готовий був знищити цього виродка, тільки через те, що він посмів до неї доторкнутися. І як часто він чіпляється до неї? Убив би, покидька».

          Приступ неконтрольованих ревнощів і гніву вирував у його душі штормом у десять балів, але Ользі він не повинен показати цього. Інакше може злякати своє пташеня. Вона й так насторожено дивиться на нього.

          Вони увійшли у ліфт. У замкнутому просторі кабіни, Оля почувала себе незатишно наодинці з Кирилом. І сама не знала чому, але щось лякало її в цьому чоловікові й невиразно здавалося знайомим. Але де ж вона могла його бачити? Як він сказав його прізвище? Градов. Красиве... та незнайоме. Але чому тоді його посмішка така знайома їй. І те, як він схиляє голову на бік, коли задумливо роздивляється її.

          Дежавю якесь. На одну мить згадався недавній сон... Чоловічий силует... Пронизливі сірі очі... Дівчина аж сіпнулася.

          - Розслабся. - почувся грубуватий голос праворуч від неї. - Я не ґвалтую дівчат у ліфтах, за півтори години до Нового Року. Особливо коли нас чекають. - І відштовхнувшись від стінки, яку підпирав, зробив рішучий крок у бік дівчини, зі словами: - Якщо тільки дівчина не має інших планів?

          - У цієї точно, - зло прошипіла Оля.

          Чоловік усміхнувся однією стороною губ.

          - Гаразд, наступного разу.

          - Не тіштеся, Кириле. Сподіваюся, після свят, я більше вас не побачу. - І відвернулася до нього спиною.

          Високо піднята голова, кирпатий носик, горда виправлена спина. Олі здавалося, вона зараз виглядає як мінімум - горда статуя, як максимум - королева. Кирило поклав руки на плечі дівчини та прошепотів їй на вухо, обпалюючи диханням.

          - Не намагайся здаватися холодною. Ми обоє знаємо, після гарячого поцілунку на холодному вітрі, що це брехня... - І ніжно, але наполегливо виштовхнув її з кабіни ліфта.

          Коли Ольга відчинила двері своєї квартирки, Кирило увійшов слідом і зачинив за собою двері, тихо, але наполегливо промовив:

          - У тебе година часу, - на порозі сказав Кирило.

          - Я не...

          - Олю, час пішов.

          - Адже це єдиний спосіб позбутися вас, так?

          - Час, - сказав він і постукав пальцем по циферблату наручного годинника.

Зрозумівши, що сперечатися марно і їй не уникнути походу на святкування новорічної вечірки у Ліни та Сашка Совенко, Льолька пішла вдягатися.

          Ольга з'явилася через чверть часу, але коли вона увійшла до зали, Кирило обімлів. І розплився в посмішці. На ній була вечірня сукня в підлогу з вільним ліфом, кольору червоного вина на сонці.

          - Мила, ти просто красуня! - Задоволена посмішка розпливлася на обличчі чоловіка. - Немає слів. Ось тільки усмішку натягни на обличчя.

          Ольга посміхнулася вовчим оскалом.

          - Ти просто чудо! Ти досконалість! Ось тільки це не усмішка, це вовчий оскал.

          - Може, ми підемо вже? Поки ти не лопнув від напруги, а мене не знудило.

          Кирило посміхнувся і підійшов до дівчини, вона відсахнулася.