Глава 1

 Глава 1

 Ольга Весняна увійшла у квартиру і стягнувши чоботи, які безбожно натирали, полегшено зітхнула.

 - Хух, нарешті я вдома, - простогнала вона і пройшла на кухню, включити електрочайник.

 Наливши чай в улюблену чашку, Оля дістала м’яту надіслану бабусею і зібрану на дачі, додала в чашку, підійшла до вікна і надпила гарячий напій, який зігрів і тіло і душу. Це вже було схоже на ритуал.

 - Треба в душ, - прошепотіла вона одними губами. - А краще в ванну.

 Трохи поніжившися у ванній, дівчина закуталася в теплий плед з книгою в руках. Як робила це завжди в зимові місяці.

 «Вона увійшла в готельний номер і озирнулася. Це просто фантастика! - радісно подумала вона. - Як живуть люди! Тепер і я одна з них. Завдяки своєму чоловікові. Так все-таки в коханці мільйонері, є свої плюси. І ще які! Нью-Йорк! «Плаза»! Я і мріяти не сміла про неї. Тим більше під Різдво. І ось я тут. В такому шикарному номері. З таким шикарним чоловіком».

 Ольга тяжко зітхнула.

 - З глузду з’їхати! Нісенітниця якась, - висловилася вона і гучно закрила книгу. - Щастить дурепам. Я починаю ненавидіти романи про кохання. - Оля загорнулася щільніше в ковдру.

«- Ой, ой, ой, - подумки передражнила вона героїню роману. - Прям коханець у неї такий шикарний!»

- Де вони, ці розкішні коханці!? Дідько!

«- Читаючи всяку фігню, моє життя, здається ще хріновішим. Треба закінчувати всі ці мрії й повертатися до реального життя».

А що було в її реальному житті хорошого? Нічого. Робота – дім, дім – робота. Можливо тому Оля любила читати книги. Вони давали їй можливість піти від проблем і не влаштованості в житті. Хоч на де який час. Мріючи про пригоди й справжнє запаморочливе кохання, Ольга задрімала...

Телефонний дзвінок увірвався в її сон, вириваючи її з міцних обіймів Морфея.

Дівчина намацала смартфон, не розплющуючи очі, відповіла.

- Алло?

- Ти що спиш?

- Не знаю. Напевно. Але судячи з мого не бажання говорити - сплю!

Це була її подруга та колега – Кароліна. Поправка - найкраща подруга зі школи та колега у рекламному агентстві.

- Льолько, новорічна ніч, досить спати! Ти ж знаєш, що як новий рік зустрінеш, так його й проведеш. Взагалі, я десь чула, чи читала, що справжній новий рік у березні. З двадцять першого, або двадцять другого числа. І гороскоп із цієї дати починається...

- О! Тоді в мене часу удосталь, щоб і поспати, і відсвяткувати, і навіть заміж вийти! Тільки це не новий рік, а весняне рівнодення. І буде воно двадцятого числа. Так що, як в улюбленому мультику твоєї дорогоцінної доньки, «не будити до весни»*

 _____

 * "Маша і Ведмідь"

 _____

У слухавці почувся сміх.

- Весняну не будити до весни! Все логічно, але!

- Ну, звісно, ​​куди ж без «але»! - Не вдоволено пробухтіла Оля.

Але подруга була непохитна.

- Так, Весняна, - обірвала Ліна командним голосом. - Вилазь з-під ковдри, натягуй на себе найсексуальнішу сукню з свого гардероба та блискавкою сюди.

- Ліно... - застогнала Оля.

- Ніяких Лін! Їдь до нас! Сашко запросив такого відпадного хлопця. Його новий бізнес-партнер. До того ж друг дитинства.

- Я подумаю...

- Ольго...

- Кароліна, я ж пообіцяла: я подумаю! Вибач, мені хтось у двері дзвонить. Я передзвоню.

І відключилася швидше, щоби подруга не закидала її питаннями. Але краще б вона й далі розмовляла з Лінкою.

Ольга неохоче сповзла з ліжка і попленталась човгаючи ногами до вхідних дверей. Зирнула в вічко і скривилася, як після текіли з лимоном.

У мізках майнув якийсь фрагмент сну, і почуття хвилювання і передчуття змішалися в голові.

Оля повернула ключ у замку і відчинила двері, пропускаючи непроханого гостя.

- Привіт, сестричко.

- Привіт, братику, - до пари його тону відповіла Оля.

- Мені потрібна твоя допомога! Дуже!

Ольга придушила глибокий вдих і невдоволено відповіла:

- Хто б сумнівався. Може спершу привітав би мене з прийдешнім, Леоніде? - говорила вона, проходячи повз нього у бік кухні.

- Так пробач. Замотався. З прийдешнім тебе, рідна.

- Ну, хоч сама напросилася.

- Тільки не драматизуй, Льолю, - роздратовано виплюнув брат.

Ольга не стала надавати значення його тону та дратівливості. Вона вже звикла, що до брата потрібний особливий підхід. Напевно, саме через це вони майже не спілкуються. Тільки повідомленнями у Вайбер. У Льоні й раніше був складний характер.

Він з'явився в них, як тоді здавалося Ользі в мирній і люблячій родині, коли померла його мати та їхньому спільному батькові, довелося забрати неповнолітню дитину, народжену коханкою, до себе. Після цього виникли конфлікти. Надія не могла пробачити Єгорові зраду. Але на дітей це ніяк не вплинуло. Надя завжди намагалася заповнити хоча б частково відсутність матері. Постійно повторюючи, що хлопчику важко пережити втрату і ми маємо допомогти йому.

Вона справді полюбила дитину коханки й ніколи не давала навіть приводу засумніватися у своєму благородстві. Тому Льоня виріс егоїстом із роздутим его і комплексом «він такий нещасний, давайте його пожаліємо». І він чудово користувався якимось дивним, зовсім недоречним почуттям провини з її боку. Напевно, це її мати прищепила їй це саме почуття. І стільки років Ольга не може позбутися його.

- То що тобі треба?

- Мені потрібна твоя допомога. - знову повторив він. - Сашко, чоловік твоїй дорогої подруги та мій безпосередній начальник, запросив свого бізнес-партнера до нас, зустрічати Новий рік. Але цього «партнера» потрібно зустріти в аеропорту. Він прилітає сьогодні о 19:42. Рейсом з Парижу...
- ...І ?!

-... Цей дурень, тобто чоловік твоєї дорогої подруги й мій безпосередній начальник, випив на корпоративі з нагоди життя, і виїжджаючи з паркування врізався в стовп... Виходить, ти в нас єдина, хто на колесах.