Розділ 1. Продовження

На декілька хвилин раніше, на автомобільній парковці

— І де цих трьох чорти носять? Вже пів години їх чекаю…— з цими словами Дарій вийшов з автомобіля й пішов до будівлі вокзалу.

Хлопець вже заходив у будівлю, тому не помітив що в сусідні двері виходить вищезгадана трійка.

На платформі з потягом, на якому приїхали його друзі, Дару одразу впала в око дівчина, яка сиділа на валізі. Пройшовши декілька разів вздовж платформи і не знайшовши друзів, хлопець вирішив спитати в Рижика, як про себе вже назвав дівчину на чемоданах, чи не бачила вона його друзів-ідіотів.

— Вибачте, дівчино! Ви не бачили тут трьох хлопців-ідіоів?

Принц здивовано закліпала. Потім вщипнула себе в руку, щоб бути впевненою, що це не сон. Адже перед нею був він… І хоч пройшло вже шість років, вона була впевнена: до неї звернувся її друг з літнього табору. Адже він з цього міста… Вона вже й забула. Денис… Її перше кохання.

Та чим довше вона мовчала, тим більше вона впевнювалася що друг її не впізнає. І весь хороший настрій дівчини, мов вітром здуло. По щоках дівчини потекли сльози… Ліза ж майже не змінилася… А Денис обіцяв пам'ятати… Обіцяв не забути… Обіцяв впізнати навіть в темряві ,якщо побачить…

Дарій же був шокований. Він швидко простягнув руки, й став витирати сльози дівчині. Після чого з ніжністю в голосі попросив:

— Хей, Рижик, не плач… Хочеш я станцюю? Можу на руках походити… — він говорив, дивлячись у вічі дівчині, не забираючи рук. А Ліза так і дивилася засмученим поглядом на хлопця.

Вони стояли дивлячись один на одного, поки біля них не з'явився Олександр.

— Дар, бачу ти вже познайомився з нашою подруго, — після цих слів хлопець швидко сховав руки до карманів джинс, Ліза ж так і дивилася з сумом на хлопця. — Ліз, ти плачеш? — здивувався хлопець і сердито подивився на друга: — Якщо це ти її образив, ми з тобою посваримось…

— Та заспокойся, Сашу! — прокричала Принц на хлопця, заспокоюючись. — Не ображав мене ніхто.

— Чесно?

— Чесно-чесно, — покивала головою Ліза.

— Тоді чого ж ти плачеш? — ніяк не заспокоювався Сашко.

— Захотілося, — сказала дівчина, витираючи вже майже сухі щоки. Щоб більше ніхто не побачив її слабкість.

— Так, Лізка, вставай. Наш водій знайшовся і ми можемо тебе підкинути.

Ліза тільки посміхнулася, стараючись не дивитися в бік «водія». Хоч це було й важко. Їй хотілося накричати на хлопця, дати ляпаса, сказати хто вона… Але щось її стримувало…

Поки Принц була в своїх думках, Дарій з Олександром взяли до рук залишившийся багаж, і пішли до виходу. Добре, що запопачливий Саша покликав подругу по купе, бо вона б там залишилася стояти.

Коли всі помістилися в машину, хлопці в очікуванні поглянули на Лізу. Дівчина не одразу зрозуміла, чого на неї так витріщилися. Перебираючи в голові думки, вона не могла зрозуміти що від неї хочуть. Хлопці же старалися не сміятися в голос, адже всі лумки Принц відображалися на її обличчі. А коли вона все ж зрозуміла, що забула дати адресу, куди їй треба їхати, то хлопці наче в реальності помітили як над головою дівчини запалюється лампочка. Це ще більше розвесилило їхню компанію.

А дівчина покопалася в телефоні й простягнула його водієві, з висвітленою адресою.

— Елізабет Принц? — невпевнено спитав водій.