Глава 43. Весільне благословення

Глава 43. Весільне благословення

Единбург, Шотландія

Новина про весілля швидко розлетілася, і принц Карім разом із Емілією прибули на урочистість. Їхні батьки, Мейрі та Вікторія, самі підготували придане для дорогої Емілії, щоб вона ніколи не відчувала нестачі й не мусила повертатися до Шотландії. Дем’ян був щасливий за сестру й мріяв якнайшвидше побачити її в новій родині.

Настав день весілля. Емілія була оточена сестрою Аделіною, кузинами та подругами. Її одягли у східну сукню з золотими узорами. Шейха Вікторія, дивлячись на доньку, згадала Санторіні, де сама виходила заміж у такій самій сукні. Вона вручила Емілії браслет, подарований її батьком на весіллі, й Емілія прийняла цей дар зі сльозами вдячності.

Мейрі підготувала для невістки кольє з смарагдами й сказала:

— Бережи мого сина й будь щаслива.

На церемонії були присутні всі: родина аль‑Шаф, емір Руслан, який простив братів Діму, Алі та Хазара за їхні помилки, і навіть Акрам отримав прощення. Савва почав налагоджувати стосунки з братами після довгих років вигнання. Брітні плакала від радості, що Гюзель залишилася поруч із нею, і пообіцяла більше не кривдити Катю.

Олена з Ібрагімом обіймалися, кажучи своїм нащадкам:

— Ви довели, що любов і доброта перемагають усе.

Коли священик оголосив їх чоловіком і дружиною, Карім і Емілія пристрасно поцілувалися, а гості обсипали їх пелюстками троянд.

Першими підійшли Олена з Ібрагімом, благословивши молодих. Потім Вікторія й Мейрі, розкішно вбрані: Мейрі в зеленому сукні, Вікторія — у східному лавандовому вбранні. Дем’ян і Акрам також благословили дітей, бажаючи їм щастя й багато нащадків.

Емір Руслан спостерігав за всім із глибоким хвилюванням. У його серці зріла думка: настав час зустрітися з Катею й висловити їй те, що він носив у собі стільки років.

Після урочистої церемонії розпочалося грандіозне святкування. Палац сяяв вогнями, столи ломилися від страв, музиканти грали східні мелодії, а гості танцювали й раділи. Це було справжнє свято єдності родини аль‑Шаф і всіх їхніх союзників.

Принцеса Емілія разом із Каримом танцювали серед гостей, а поруч сміялися діти, обсипаючи молодят пелюстками троянд. Вікторія й Мейрі сиділи поруч, щасливі, що їхні діти знайшли своє кохання.

Та цього вечора ще одна історія народилася. Принц Селім, який довго залишався самотнім, несподівано зустрів юну дівчину з зеленими очима, невинним поглядом і довгим рудим волоссям. Вона прогулювалася біля річки неподалік саду, коли він підійшов до неї.

Дівчина зніяковіла так, що мало не втратила свідомість. Селім міцно підтримав її за талію, і коли вона відкрила очі, то побачила перед собою красу арабського принца. Її губи торкнула усмішка.

— Як твоє ім’я? — тихо запитав Селім.

— Джанет… — відповіла вона ніжним голосом.

Вони дивилися одне на одного довго, немов увесь світ зупинився. І тоді, під сяйвом місяця, Селім уперше поцілував Джанет. Це був поцілунок чистої любові, який назавжди змінив їхні серця.

З того дня Селім знайшов свою любов. Він більше не був самотнім — поруч із ним була Джанет, яка полюбила його за доброту й щирість.

Він одразу познайомив Джанет із родиною, і всі прийняли її тепло й щиро. Її доброта й чистота серця стали для принца справжнім даром.

Свято тривало до пізньої ночі. Усі розуміли: це був не лише день весілля Каріма й Емілії, а й початок нової історії кохання, яка подарує ще більше світла й радості родині.

Джанет була дивовижно схожа на матір Селіма — ті ж риси обличчя, ніжність у погляді й внутрішня чистота. Її зелені очі світилися добротою, а довге руде волосся спадало хвилями на плечі.

Минуло кілька місяців після їхньої першої зустрічі біля річки. Селім і Джанет проводили багато часу разом, і їхні серця поступово з’єдналися. Вона полюбила його за доброту й щирість, а він бачив у ній не лише красу, а й душу, яка могла стати його опорою.

Нарешті принц Селім оголосив перед усіма:

— Джанет стане моєю дружиною.

Її очі наповнилися сльозами радості, адже вона сама бажала бути з ним і вже не уявляла життя без коханого.

Емір Руслан був щасливий за свого племінника, а Акрам, батько Селіма, пишався сином і його вибором. Родина прийняла Джанет тепло й щиро, і всі зрозуміли: ще одна історія кохання народилася в їхньому колі.

Після весілля Емілії та Каріма Мейрі подарувала молодим власний дім, щоб вони могли жити щасливо й незалежно. Та попереду чекала ще одна урочистість — весілля Манао й Гюзель.

Це була найрозкішніша церемонія за всю історію Катару. Манао вийшов у східному вбранні з арафаткою на голові, а поруч із ним стояла наречена Гюзель у розкішній білій сукні. Біля неї були сестри, біологічна мати Катя та навіть Бритні, яка вже встигла попросити пробачення у Каті:

— Пробач мене за всі страждання. Я була неправа.

Катя прийняла її вибачення — усе заради дочок.

Емір Руслан, дивлячись на сина, відчував гордість. Він зрозумів: минуле треба відпустити й простити. Поруч із ним була Моанна в срібному східному вбранні. Уся родина аль‑Шаф зібралася разом, і навіть брати, які колись були ворогами, тепер стояли поруч.

Коли священик оголосив їх чоловіком і дружиною, Манао пристрасно поцілував свою кохану й прошепотів:

— Я кохаю тебе, моя єдина.

Гюзель усміхнулася крізь сльози:

— І я тебе кохаю, моя доле.

Зал вибухнув оплесками, гості обсипали їх пелюстками троянд. Емілія з Карімом стояли поруч, радіючи за рідних.

Катя, обернувшись, побачила Руслана. У її серці промайнули спогади — і радість, і біль. Вона зрозуміла: він справді хотів бути з нею, але тепер уже пізно. Їхні діти знайшли своє щастя, і це було найважливішим.

Поки всі веселилися на весіллі, емір Руслан вирішив поговорити з Катею. Здалеку за ними спостерігала Моанна. Та першою Катя підійшла саме до неї: