Глава 38. Дорога вибору

Глава 38. Дорога вибору

Тим часом емір Руслан супроводжував Акрама до аеропорту, звідки той мав вирушити до Шотландії. До них підійшла сестра Вікторія й схвильовано промовила:

— Я не можу додзвонитися до Мейрі… Молюся, щоб Акрам устиг.

Руслан ніжно торкнувся її щоки й відповів:

— У Акрама все вийде, сестро.

Вікторія запитала з тривогою:

— А що з братами? Вони ж перейшли межу. Їх буде покарано?

Руслан важко зітхнув, згадуючи зраду, й сказав:

— На деякий час… поки не усвідомлять свою помилку.

Раптом до них прибіг Манао, схвильований і стривожений:

— Батьку, нам треба допомогти! Ми повинні знайти Гюзель!

Руслан із гордістю подивився на сина:

— О, синку, як я радий бачити тебе…

Але Манао перебив його:

— Батьку, це важливо!

Вікторія відчула, що з племінником відбувається щось серйозне, й тихо сказала Руслану:

— Поговори з ним.

Емір Руслан глянув на сина й зрозумів: настав час вислухати його. Він наказав водієві готувати машину — вони вирушали до палацу.

У розкішній прихожій залі Манао зустрів свого дідуся Ібрагіма. Як справжній східний принц, він поцілував йому руку й приклав до чола. Емір Руслан, стоячи поруч, сказав батькові:

— Батько, я маю поговорити з сином.

Ібрагім, усміхаючись, відповів:

— Скажи йому про вибір нареченої.

Манао з нетерпінням запитав:

— Яка наречена?

Руслан лише знизав плечима:

— Ідемо, потім скажу.

Вони увійшли до чоловічої зали, де вже було приготовлено каву й солодощі для Манао. Обидва сіли на подушки.

— Батько, у мене немає часу на каву, я мушу розповісти, — почав Манао.

Руслан узяв кальян і спитав:

— Що таке, син мій?

— Я закохався, — відповів Манао.

Руслан завмер, відставив кальян і зрадів: — Я щасливий за тебе. Хто вона?

— Це Гюзель… — тихо сказав Манао.

Обличчя Руслана зблідло. Він пригадав дівчинку, чия мати Катя була колись його першою любов’ю, і як брат Савва хотів знищити принца Акрама.

— Що таке, батько? — здивувався Манао. — Я знаю, що вона не моя сестра. Але вона пропала. Допоможи мені! Я впевнений, тут щось не так. Я навіть їздив до дядька Савви…

Руслан різко підвівся, його голос став грізним:

— Як ти посмів їхати до зрадника? Як ти посмів закохатися в ту, що не належить тобі?

— Батько, що з Гюзель не так? Скажи мені, хто її справжні батьки? — благав Манао.

Руслан відвернувся:

— Краще не питай, синку. Її мати небезпечна. Вона може знищити нас і тебе. Я захищаю тебе. Більше не смій думати про Гюзель!

— Я не підкорюся твоєму наказу! — вигукнув Манао, стискаючи кулаки.

Руслан зупинився, розуміючи впертість сина:

— Якщо ти так наполягаєш, я сам підберу тобі наречену.

— Ні! — відповів Манао. — Я знайду Гюзель і ми поїдемо, навіть якщо ти не благословиш наш шлюб.

Руслан закричав:

— Не смій! Її мати може тебе знищити!

— Чому? Чому ти так ненавидиш матір Гюзель? — запитав Манао.

Руслан зітхнув, у його очах промайнула тінь минулого:

— Краще тобі не знати. Я вже пройшов через біль першої любові…

— У тебе була перша любов? — здивувався Манао.

Руслан не відповів і пішов, залишивши сина в гніві. За ним вийшла Моанна, намагаючись його зупинити:

— Дорогий, може ти занадто різкий?

— Залиш мене! — гримнув Руслан.

Ібрагім, спостерігаючи за всім, зрозумів: ситуація виходить з‑під контролю. Манао не відступить і буде шукати Гюзель, навіть якщо це принесе новий гнів і небезпеку.