Глава 37. Звістка про живого принца

Глава 37. Звістка про живого принца

Після від’їзду Хафізи‑Мейрі у палац несподівано увірвався юнак‑англієць. Охоронці одразу схопили його, намагаючись вивести, але він кричав:

— Покличте еміра! Це важливо! Дуже важливо!

Його голос лунав крізь коридори, і саме тоді до зали увійшов шейх Тимофій разом із сестрою Вікторією. Вони наказали відпустити хлопця, бо відчули: він несе якусь надзвичайну новину.

Тимофій у строгому костюмі став перед ним, а Вікторія, яка ще недавно обіцяла подрузі Хафізі піклуватися про Селіма, дивилася з тривогою.

— Як тебе звати, юначе? — спитав Тимофій.

— Моріс… Моріс Маккейдж, — відповів англієць, очі його були сповнені страху. — Я щойно врятувався з полону дубайців.

— Правда? — вигукнула Вікторія. — Там є наші полонені?

— Один із них… ваш кузен, принц Акрам, — сказав Моріс.

Тимофій і Вікторія переглянулися з шоком. Адже бідна Хафіза вже вважала його мертвим, а тепер з’ясувалося: він живий.

— Ти впевнений, Моріс? Він живий? — суворо спитав Тимофій.

Моріс упав на коліна:

— Не карайте мене, Ваша Величність. Клянуся Богородицею, ваш принц Акрам живий. Його тримають у полоні й катують. Я сам бачив і ледве врятувався. Він передав дещо…

З брудної уніформи Моріс дістав листа. Вікторія взяла його й почала читати. Це було послання для Хафізи: Акрам писав, що живий, що повернеться з полону й що любить її та дітей понад усе.

Вікторія зблідла, а Тимофій підтримав сестру. Він задумливо промовив:

— Значить, це правда… Охоронці, накажіть слугам помити Моріса й дати йому відпочинок. Він заслужив.

Вікторія усміхнулася крізь сльози й подякувала юнакові. Його відвели, а вона вирушила слідом, щоб розпитати більше про полон. Тимофій же стиснув кулак і сказав:

— Хтось підмовив цих мерзотних дубайців схопити принца Акрама. Я здогадуюся, хто це. І я піду розібратися. Як мої брати могли допустити таке?..

Тимофій одразу розповів емиру Руслану про новину, яку приніс англієць Моріс. Емір, сидячи за столом, слухав уважно, а потім його обличчя спалахнуло гнівом.

— Я підозрюю, що брати Діма Хазар і Алі замішані, — сказав Тимофій. — Я неодноразово бачив їх разом у ресторані, в чоловічій кімнаті, у сауні.

Емір Руслан ударив кулаком по столу так, що посуд задзвенів. Поруч сиділа його дружина Моанна, яка намагалася його заспокоїти, але він кричав, показуючи свою гарячу арабську натуру: — Як вони могли! Як могли зрадити еміра й принизити принца Акрама! Бідна Хафіза навіть не змогла залишитися тут, коли дізналася про його смерть, і поїхала! Все… я піду й розберуся сам!

Емір Руслан піднявся, його очі палали рішучістю. Він вирушив до братів, які саме сиділи в чоловічому залі разом із старим Ібрагімом. Атмосфера загусла, наче перед бурею.

Емір Руслан, киплячи від гніву, увірвався до чоловічого залу. Там сиділи брати Діма Хазар і Алі разом зі старим Ібрагімом. Атмосфера була спокійною, вони сміялися й розмовляли, але коли двері розчинилися й увійшов емір, тиша впала, наче важка завіса.

Руслан гримнув голосом, що лунав, як грім:

— Як ви могли! Ви, що називаєте себе братами, ви принизили принца Акрама! Ви замішані в його полоні, я знаю!

Діма Хазар і Алі переглянулися, на їхніх обличчях з’явилася тінь страху, але вони намагалися зберегти спокій. Старий Ібрагім піднявся, намагаючись заспокоїти еміра:

— Ваша Величність, не поспішайте з висновками…

Але Руслан ударив кулаком по столу так, що келихи затремтіли:

— Досить! Тимофій вас разом у ресторані, у сауні, в чоловічій кімнаті. Ви плели змову, і тепер мій принц у полоні!

Його дружина Моанна, яка стояла поруч, тихо прошепотіла:

— Заспокойся, мій коханий…

Та Руслан не чув. Його очі палали, він дивився прямо на братів:

— Ви зрадили не лише мене, ви зрадили весь наш рід!

У залі запала гнітюча тиша. Діма Хазар і Алі мовчали, не знаючи, як виправдатися. Ібрагім опустив голову, розуміючи, що буря вже почалася.

У чоловічому залі брати Діма Хазар і Алі, притиснуті гнівом еміра Руслана, нарешті заговорили.

— Ми хотіли захистити тебе, еміре, — почав Діма. — Принц Акрам зробив помилку, взяв собі радника, і це було небезпечно. Ми діяли, щоб уберегти тебе від його необачності.

Алі підтримав брата:

— Це була глупість із його боку. Ми лише хотіли запобігти біді.

Руслан, обличчя якого палало від гніву, гримнув:

— Ви не мали права так чинити! Це огидно й негідно шейха аль‑Шаф! Ви зрадили честь роду!

У цей момент піднявся старий емір Ібрагім. Його голос був суворий і владний:

— Досить! Діма Хазар і Алі, ви покинете палац. Це буде вашим покаранням.

— Що? — вигукнув Діма з обуренням. — Батьку, ми лише захищали брата! Акрам зв’язався з такою, як Зубейда, і тепер вона більше не небезпечна!

Але Ібрагім відповів холодно:

— Ви повели себе як шакали. Ви мене розчарували. Забирайтеся з очей мого еміра.

Діма, Хазар і Алі, киплячи від злості, залишили залу.

Руслан, важко дихаючи, звернувся до Ібрагіма:

— Дякую, батько, за порядок. Але тепер ми знаємо правду.

Тимофій додав:

— Принца Акрама тримають у полоні. Його потрібно визволяти.

Руслан стиснув кулак і промовив рішуче:

— Я сам поїду рятувати брата.

— Я  з тобою мій брате — пропонував Тимофій

Емір Руслан разом із охоронцями, вірним телохранителем Бураком і братом Тимофієм увірвалися до темниці. Їхній крок лунав, як грім, і навіть стіни тремтіли від рішучості.

Перед ними постав король Халід аль‑Мактум. Руслан говорив твердо й холодно:

— Відпусти принца Акрама. Інакше настане нова хвиля — США й Іран уже готові завоювати Дубай. Ти не витримаєш цього удару.

Халід зблід, його очі наповнилися страхом. Він зрозумів: загроза реальна. І, не маючи вибору, віддав наказ: