Глава 31. Перед бурею

Глава 31. Перед бурею

Палац аль-Шаф, Доха, Катар

Час змінив еміра Руслана. Його обличчя стало мужнішим, а досвід, здобутий завдяки батькові Ібрагиму, братам і матері Олені, зробив його мудрішим і сильнішим.

Раптом у його кабінет увійшов телохранитель Бурзак, який вірно служив емиру багато років. Він схилив голову й промовив:

— Ваше Величність, надвигається війна між Об’єднаними Арабськими Еміратами та Саудівською Аравією. Причина — доходи від нафти й газу, територіальні суперечки.

Руслан підняв очі на слугу. Його погляд був холодним і рішучим — він уже не той юнак, яким був колись. Його син Манао досягнув повноліття, і тепер на плечах еміра лежала ще більша відповідальність.

— Збирайте армію, — наказав він суворо. — Ми станемо на боці Саудівської Аравії. Їхній король Абдулла — наш союзник і друг. А Об’єднані Арабські Емірати давно стали нашими ворогами, жадібними й безжальними.

Бурзак поклонився й вийшов, але перед цим отримав ще один наказ:

— Покличте принца Акрама.

Акрам увійшов до кабінету. Його роки теж змінили: він став мужнім і впевненим. Тепер він був радником еміра Руслана — після того, як одинадцять років тому врятував його сім’ю. З того часу він більше не мав справ із інтригами бабусі Зубейди.

Проте брати Руслана — шейхи Тимофій, Діма й Саїд — були обурені вибором радника. Вони вирішили таємно діяти проти Акрама, адже пам’ятали його давнє прагнення до трону.

У цей час принц Акрам проводив вечір із своєю першою дружиною Мейрі. Вона стала ще красивішою й мудрішою, а її руде волосся лише більше приваблювало чоловіка. Тепер у палаці її називали Хафізою — «мудрою», як колись назвала її королева Олена. Хафіза керувала гаремом разом із шейхою Моанною. Їхня влада зросла, адже перша наложниця Ібрагіма, Лейла, відмовилася від своєї посади й поїхала до Лівії з дітьми.

Мейрі подарувала Акраму чудових дітей — сімох синів і чотирьох дочок. Найстарший син, Селім, навчався разом із Манао.

Акрам ніжно цілував Хафізу в затишній кімнаті, коли раптом двері відчинилися. Увійшов Бурзак і схилив голову:

— Принце Акраме, емір Руслан бажає бачити вас негайно.

У великій залі палацу панувала напружена тиша. Емір Руслан сидів за столом, його обличчя було серйозним і зосередженим. Перед ним стояв принц Акрам — радник і брат, той, кому він довіряв найбільше.

— Акраме, — промовив Руслан, — війна неминуча. Саудівська Аравія чекає нашої підтримки, і ми не можемо відмовитися від союзу з королем Абдуллою. Але якщо зі мною щось трапиться на полі бою…

Він зробив паузу, його голос став ще твердішим:

— Манао буде наступним спадкоємцем трону Катару. Це рішення остаточне.

Акрам підійшов ближче й поклав руку на плече брата.

— Все буде добре, Руслане. Завтра ми повідомимо королівську сім’ю про твоє рішення. Я буду поруч із тобою й битимуся до кінця. А наші сини будуть учитися, щоб їхнє майбутнє було світлим і гідним.

Руслан глибоко вдихнув, відчуваючи полегшення від підтримки.

— Тоді нехай ця війна стане для Манао випробуванням, але й дороговказом. Він має знати, що його чекає велика відповідальність.

Акрам усміхнувся ледь помітно:

— Він готовий. І ми разом зробимо так, щоб його шлях був шляхом честі.

У залі запанувала тиша, але в ній відчувалася сила — сила двох братів, які вирішили долю не лише своєї країни, а й майбутнє спадкоємця трону.