Глава 26. Битва серед руїн

Глава 26. Битва серед руїн

Пізніше емір Руслан прибув на місце трагедії. Перед його очима відкрилася страшна картина: село, яке колись славилося своєю красою й гостинністю, лежало в руїнах. Кам’яні будинки були спалені, вулиці вкриті попелом, а вілла Акрама — перлина цього краю — перетворилася на чорний скелет, що стирчав серед диму.

Руслан стиснув кулаки так, що на руках виступили жили. Його голос пролунав, як грім:

— Атакувати сирійців! Брати їх у полон, щоб кожен відповів за кров наших людей!

Воїни Катару підняли зброю. Барабани загриміли, сурми закликали до бою. Руслан виїхав уперед на білому коні, його меч блищав у сонячних променях.

Він звернувся до свого друга Сема й слуги Оскара:

— Дізнайтеся негайно, чи схопили принца Акрама. Якщо він живий — ми повинні його врятувати.

Початок бою. Сирійці вже розташувалися серед руїн, впевнені у своїй перевазі. Але коли війська еміра рушили вперед, земля затремтіла від кроків сотень воїнів. Катарайські лучники випустили перший залп стріл, що впав на ворогів, наче дощ. Сирійці відповіли криками й кинулися в атаку, їхні мечі блищали, а обличчя були сповнені люті. Руслан особисто очолив перший удар, прориваючи ряди ворогів. Його меч розсікав повітря, кожен рух був точним і смертельним.

Бій тривав серед руїн, де ще диміли згарища. Воїни Катару билися відчайдушно, захищаючи честь свого народу. Сирійці намагалися втримати позиції, але їхні ряди розпадалися під натиском. Сем і Оскар пробиралися крізь хаос, шукаючи сліди Акрама серед полонених і поранених.

Руслан, піднявши меч до неба, вигукнув:

— За Катар! За наші сім’ї!

Його голос підняв дух воїнів, і вони з новою силою кинулися вперед.

Сирійці почали відступати, залишаючи за собою тіла й зброю. Декого вдалося взяти в полон, щоб допитати й дізнатися правду про наказ Бесми.

Але головне питання залишалося відкритим: де принц Акрам? Сем і Оскар ще не повернулися з розвідки, і серце Руслана палало від тривоги.

Емір Руслан разом із братами та військом здобув перемогу над сирійцями. Полонених відвезли до бункера, де за його наказом мали допитати й дізнатися правду. Усе відбувалося під наглядом Ібрагіма, який прагнув знати, що сталося з принцом Акрамом. Він розумів: ще один конфлікт із Зубейдою може стати катастрофою, адже вона використає будь‑яку слабкість. Ібрагім не міг допустити цього, хоча знав, що у всьому винен його син Савва. Та остаточне рішення про долю Савви мав прийняти сам Руслан.

Поки емір наказував медикам надавати допомогу воїнам і беззахисним дітям, до нього підбігли Сем і Оскар. Вони говорили голосно, майже кричали від хвилювання:

— Сирійці тримають Акрама в темниці в Сирії! Його збираються стратити за наказом Бесми!

Руслан похмуро знизив голову. Його серце стискалося від гніву й болю. Він знав: якщо дозволить цьому статися, то його син Манао колись почує, що його батько допустив кровопролиття й смерть родича. Це було неприйнятно.

— Ми зупинимо це безглуздя, — твердо сказав він. — За майбутнє наших дітей.

Емір Руслан негайно зібрав братів і наказав вирушити з частиною війська до Сирії. Їхня мета була чіткою: врятувати принца Акрама й заарештувати Бесму.

Потім він зателефонував сестрі Вікторії:

— Приюти Мейрі з дітьми у дворці. Вони мають бути в безпеці.

Руслан сам під’їхав до печери Джинна, де ховалися жінки й діти. Мейрі вся була в сльозах, її плечі тремтіли від страху й відчаю. Емір підійшов, ніжно витер її сльози й промовив:

— Я знайду твого чоловіка. Клянусь тобі, Мейрі, заради наших синів. Поїдь у палац, моя сестра Вікторія чекає на тебе.

Мейрі схилилася перед еміром, поцілувала йому руку й прошепотіла крізь сльози:

— Дякую вам, Ваша Величність. Я ніколи не забуду вашої доброти — заради Акрама, заради мене й моїх дітей.

Руслан дивився на неї з рішучістю. Його клятва була не просто словами — це була обіцянка, що він виконає, навіть якщо доведеться заплатити власною кров’ю.

Палац аль-Шаф, Доха, Катар

Коли Мейрі з дітьми прибули до палацу, їх зустріла сама шейха Вікторія. Вона вийшла назустріч у світлій шейхській сукні, її обличчя світилася добротою й спокоєм. Діти, ще налякані пережитим, трималися за матір, але теплий погляд Вікторії одразу розвіяв їхній страх.

— Ласкаво просимо, — сказала вона, обіймаючи Мейрі. — Тут ви будете в безпеці.

Вікторія провела їх до затишних покоїв у глибині дворця, де не було шуму й небезпеки. Це місце було спеціально підготовлене для відпочинку й відновлення сил: м’які килими, світлі стіни, ароматні лампи з жасмином.

— Тут ви зможете відпочити, — промовила Вікторія, — і діти знову відчують спокій.

Вона наказала слугам принести частування: фрукти, медові солодощі, теплий хліб і молоко для дітей. Малеча з радістю взялася за їжу, їхні очі вперше за довгий час засвітилися щирою усмішкою.

Мейрі, дивлячись на них, зітхнула з полегшенням.

— Дякую тобі, Вікторіє. Ти врятувала нас від страху.

Вікторія ніжно відповіла:

— Ми — сім’я. І ми мусимо підтримувати одне одного. Тепер відпочиньте. У цьому дворці ви знайдете мир після всього, що довелося пережити.

Діти заснули на м’яких подушках, а Мейрі сиділа поруч, відчуваючи, як тривога поступово відходить. Вікторія залишилася з ними, щоб переконатися: ніч пройде спокійно.

Темниця Седная, Сирія, біля Дамаск

У сирійській темниці Седная, що стоїть серед гір неподалік Дамаска, сидів принц Акрам. Стіни цієї в’язниці бачили тисячі страждань, і тепер вони стали його власною тюрмою. Він був блідий, зломлений, переконаний у загибелі своєї сім’ї і це брехливе повідомлення зламало його дух. Він більше не бачив сенсу жити — без Мейрі та дітей життя втратило будь‑яку цінність. Він навіть не противився думці про власну смерть.

Та раптом у темниці пролунали постріли. Воїни еміра Руслана проривалися крізь охорону. Сам емір увійшов у камеру, стиснувши зброю, з арафаткою на голові. Його голос гримів, наче грім: