Глава 19. Возз’єднання

Глава 19. Возз’єднання

Акрам вийшов із темниці, ще сповнений гніву й образи. Але біля входу його чекала Мейрі. Вона кинулася до нього в обійми, сльози радості блищали на її щоках. На руках у тітки Рефет спав маленький Селім, загорнутий у білу тканину.

Акрам міцно обійняв дружину й прошепотів:

— Більше ми не будемо лізти в ці інтриги… Наша бабуся Зубейда права: вона не буде в захваті, якщо дізнається, що я показав тебе Руслану.

Мейрі дивилася на нього з розумінням. Вона знала: їхня зустріч із еміром була ризиком для майбутнього трону. Вона ніжно погладила його щоки й сказала:

— Все буде добре. Я з тобою.

Рефет підійшла ближче й передала дитину Акраму.

— І що тепер? — запитала вона тихо. — Яке умова тобі дав емір?

Акрам глянув на сина, його голос був гірким:

— Мій дід зробив мені одолження… наче я й не гідний. Він дав нам захист, але хоче, щоб ми з Мейрі уклали шлюб, щоб наш син був законним принцом.

Рефет застигла. Вона пам’ятала, як Зубейда категорично виступала проти цього. Її серце стиснулося від страху: гнів бабусі може бути страшнішим за будь-які кайдани.

Акрам глянув на тітку й промовив твердо:

— Бабуся повинна прийняти мій вибір. У цьому немає нічого поганого. Я вдячний Анвару, моєму дідові, але ця королівська сім’я ще поплатиться за те, що хотіла принизити мене й мою Мейрі.

Рефет мовчала, її очі були повні тривоги.

Акрам повернувся до Мейрі й новонародженого сина. Його голос став теплішим:

— Анвар хоче побачити тебе й Селіма.

Мейрі наївно усміхнулася:

— Я не проти.

Акрам обійняв її й сказав із теплом:

— Чудово. Це шанс покорити його серце. Якщо він уже став на нашу сторону, покажи, яка ти є, Мейрі. Тоді він може розглянути варіант, щоб наш Селім одного дня став еміром.

Анвар сидів у своєму саду, спираючись на палицю. Його обличчя було зморшкуватим, але очі світилися теплом і мудрістю. Коли до нього увійшли Акрам, Мейрі та тітка Рефет із немовлям на руках, він повільно піднявся й простягнув руки.

— Підійдіть ближче, — сказав він тихо, але владно.

Мейрі злегка хвилювалася, її щоки порожевіли. Вона схилила голову й поцілувала руку старого еміра. Анвар усміхнувся, дивлячись на неї уважно:

— Отже, ти та сама Мейрі, про яку я чув. Ти принесла моєму онукові спадкоємця.

Рефет передала йому маленького Селіма. Анвар узяв правнука на руки, його пальці тремтіли, але він тримав дитину з ніжністю. Він довго дивився на хлопчика, а потім прошепотів:

— Мій правнук… Селім. Нехай він буде сильним і мудрим.

Анвар підняв очі на Акрама й Мейрі:

— Я хочу, щоб ця жінка була твоєю законною дружиною. І якнайшвидше. Не обов’язково лише за ісламським обрядом — достатньо юридичного шлюбу, щоб син став офіційним принцом.

Мейрі здивовано глянула на нього, а потім усміхнулася крізь сльози.

— Я готова, — сказала вона тихо.

Анвар поклав руку на плече Акрама:

— Це не лише твій вибір, але й захист для твоєї сім’ї. Якщо ти узакониш цей союз, ніхто не зможе назвати твого сина незаконним. І тоді він матиме право на трон.

Акрам кивнув, хоча в його серці ще вирувала боротьба між вдячністю дідові й страхом перед гнівом Зубейди. Але він знав: слова Анвара — закон.

Анвар ще раз поглянув на Мейрі й Селіма, усміхнувся й промовив:

— Ви — майбутнє нашої династії. І я хочу бачити вас разом, як сім’ю.

У покоях палацу панувала тиша. Емір Руслан сидів біля вікна, дивився на нічне місто й стискав руки. Його серце було сповнене тривоги: після арешту й звільнення Акрама він відчував, що брат може завдати удару в будь-який момент.

До кімнати увійшла його сестра, шейха Вікторія. Вона підійшла до нього й ніжно взяла його руки у свої.

— Брате, я бачу, як ти сумуєш, — сказала вона тихо. — Ти боїшся, що Акрам помститься?

Руслан кивнув, його голос був глухим:

— Так. Я знаю його характер. Він не пробачить приниження. Я боюся, що він може вдарити по мені… або навіть по Манао.

Вікторія стиснула його руки міцніше, дивлячись прямо в очі:

— Головне — не здавайся. Ти мудрий і сильний. Ти зможеш знайти баланс між владою й милосердям. І найважливіше — захисти Манао. Він твій спадкоємець, твоя кров.

Руслан глибоко вдихнув, відчуваючи тепло сестриної підтримки.

— Ти права, — прошепотів він. — Я не можу дозволити, щоб страх керував мною. Я повинен діяти розумно.

Вікторія усміхнулася крізь тривогу:

— Я завжди буду поруч. Ми — сім’я. І разом ми зможемо вистояти проти будь-яких інтриг.

Руслан підняв голову, його очі стали твердішими. Він відчув, що слова сестри дали йому нову силу.

Минуло кілька днів після звільнення Акрама. За рішенням діда Анвара було призначено офіційний шлюб між ним і Мейрі, щоб узаконити їхній союз і зробити маленького Селіма законним принцом.

У невеликій залі ЗАГСу панувала тиша. Присутні були лише емір Руслан і його сестра шейха-принцеса Вікторія. Вони стали свідками того, як Акрам і Мейрі підписали документи, що закріплювали їхній шлюб юридично.

Руслан дивився на брата уважно, ніби хотів переконатися, що той справді усвідомив свої помилки після арешту. Вікторія тримала його за руку й тихо сказала:

— Це правильно. Тепер твій син буде захищений.

Мейрі, одягнена в просту білу сукню, усміхалася крізь сльози. Вона відчувала, що цей момент — шанс на нове життя, шанс стати не просто наложницею, а законною дружиною. Акрам, хоч і стриманий, дивився на неї з гордістю й ніжністю.