Глава 17. Народження принца Селіма 

Глава 17. Народження принца Селіма 

П’ять місяців минуло швидко. У небі над Дохою зібралися важкі хмари, і дощ стукав по дахах вілли. Мейрі відчула гострий біль у животі й зрозуміла: настав час народжувати. Її обличчя зблідло, але очі світилися рішучістю.

Тітка Рефет одразу кинулася до неї, підтримуючи й наказуючи слугам готувати кімнату.

— Тримайся, дівчинко, — шепотіла вона. — Я буду поруч.

Мейрі попросила, щоб покликали принца Акрама. Зубейда була далеко, в Англії, прикриваючись «справами», але насправді плела нові інтриги. Тоді Мейрі вирішила звернутися до тих, кому довіряла: вона зателефонувала принцесі Вікторії та шейсі Моанні.

Вони примчали літаком, привезли лікаря й одразу стали біля неї. Вікторія тримала її за руку, Моанна шепотіла молитви, а лікар готувався прийняти дитину.

Акрам, який щойно повернувся з еміром Русланом після святкування, не відходив від коханої. Він не їв, не спав, лише дивився на неї, стискаючи її пальці. І нарешті — після довгих годин болю — народився син.

Крик немовляти розірвав тишу дощової ночі. Мейрі заплакала від щастя, а Акрам упав на коліна, поцілував її й прошепотів:

— Наш син… наш спадкоємець.

Руслан, який прибув, щоб підтримати брата, був щиро радий:

— Тепер і в тебе є син. Ми повинні відсвяткувати це. Я влаштую великий бенкет.

Акрам був вражених від його слов, але в глибині душі пам’ятав: дружба з Русланом — лише тимчасова маска.

Жінки оточили Мейрі, допомагаючи сповити дитину. На світанку вона дивилася, як малюк спить, і прошепотіла:

— Мій син… яке щастя. Мій Селім.

Акрам почув її слова, підійшов і поцілував дружину.

— За нашого сина, — сказав він і подарував їй коштовне кольє. — Так робив мій батько, коли я народився. Це традиція — дарувати матері прикрасу за народження спадкоємця.

Мейрі усміхнулася крізь сльози:

— Дорогий, може, не варто всього цього…

Але Акрам дивився на неї з гордістю й поспішив запитати:

— Як ми назвемо його?

— Селім, — відповіла вона тихо.

— Наш майбутній правитель Селім — гворить Акрам, тримаючи сина.

Звістка про народження Селіма розлетілася по всьому Катару, немов вогонь пустелею. Народ радів: спадкоємець принца Акрама народився, і це означало нову гілку в династії аль‑Шаф. У мечетях лунали молитви, на базарах люди обговорювали майбутнє хлопчика, а жінки співали колискові, ніби благословляючи його життя.

Але в тіні палацу визрівала зовсім інша атмосфера.

Олена сиділа поруч із Ібрагімом у своїх сріблястих шатах. Її очі блищали холодним вогнем.

— Він думає, що може стати еміром, — сказала вона тихо, але з отруйною рішучістю.

— Народ уже шепоче його ім’я. Це небезпечно.

Ібрагім стиснув кулаки.

— Ми не дозволимо, щоб він скинув нашого сина Руслана з трону. Руслан — законний спадкоємець. Акрам лише тінь, яка хоче вирости в бурю.

Олена нахилилася ближче, її голос став майже шепотом:

— Ми використаємо його слабкість. Його любов до Мейрі й новонародженого Селіма. Якщо ми доведемо, що він порушив закони, узяв фаворитку незаконно, народ відвернеться від нього.

Ібрагім задумливо відповів:

— Треба діяти обережно. Зубейда ще в Англії, але вона повернеться. Вона захоче використати Селіма як зброю. Ми повинні випередити її.

Олена кивнула:

— Ми розкриємо правду про його наложницю. Ми покажемо, що він приховує дитину від народу. І тоді Руслан стане ще сильнішим, бо він відкритий і чесний.

Ібрагім підняв голову, його голос був твердим:

— Це буде наша помста. Ми зламаємо Акрама, перш ніж він зламає нас.

У цей момент у покоях запанувала тиша. За вікном шумів дощ, немов сам Бог попереджав про бурю, що насувається. Олена дивилася на краплі, які стікали по склу, й відчувала: їхній план уже народився.

Вона прошепотіла:

— Його щастя з Мейрі й Селімом триватиме недовго. Ми поставимо його на місце.

Ібрагім узяв її руку й додав:

— І тоді трон залишиться за нашим Манао.