Глава 16. Запрошення у палац аль-Шаф

Глава 16. Запрошення у палац аль-Шаф

Вілла наложниці Зубейди, Катар, Доха

Минуло сім днів. У саду вілли фаворитки сиділи разом, вишиваючи тонкими золотими нитками на шовкових полотнах. Серед них була й Мейрі — її живіт уже трохи округлився, і кожен рух видавав, що вона носить дитину.

Раптом з’явився принц Акрам. Його погляд одразу впав на Мейрі. Він наблизився й сказав із ніжністю, але й прихованою владністю:

— Ти ще прекрасніша, моя кохана. Я думаю, тобі слід поїхати зі мною… за запрошенням еміра Руслана. Це наш шанс знайти його слабке місце.

Мейрі відчула, як серце стискається. Вона знала: її запрошують не лише з добрих намірів. Принцеса Вікторія, добра й щира, хотіла бачити її при дворі, але водночас це було частиною великої гри — плану зруйнувати інтриги Зубейди.

Вона ризикувала, але з іншого боку раділа: це був шанс стати ближчою до королівської сім’ї, завоювати їхню прихильність і, можливо, знайти нову долю для своєї дитини.

— Я так рада… — прошепотіла вона. — А що ми скажемо твоїй бабусі?

Акрам махнув рукою, його голос був холодний і впевнений:

— Вона поїхала до Англії. Тобі слід поглянути на цих величних королівських людей. Нехай вони бачать, що ти скоро народиш мені спадкоємця. А ми придумаємо, як зруйнувати їхню владу. Ти станеш шейхою. Це буде ідеально.

Він нахилився ближче, поцілував її й додав:

— Одягни своє найкраще плаття. Я чекатиму тебе ввечері.

Акрам пішов, залишивши Мейрі саму серед шелесту садових дерев. Вона дивилася на своє вишивання, але думки плуталися. Її серце розривалося між страхом і надією: чи стане вона жертвою інтриг Зубейди, чи зможе знайти нову силу поруч із королівською сім’єю?

Палац аль-Шаф, Доха, Катар

Величні ворота палацу відчинилися, і в залу увійшов принц Акрам разом із юною Мейрі, що йшла поруч під зеленою вуаллю. Її кроки були тихими, але кожен рух видавав ніжність і трепет. Вона виглядала немов смарагдова квітка, прихована від сонця, яку нарешті показали світові.

Емір Руслан зустрів їх із усмішкою, поруч стояла його дружина шейха Моанна. Вони хотіли показати гостинність і мир. Біля них — шейха-принцеса Вікторія з чоловіком Дем’яном, шейхи Тимофій, Саїд, Діма з дружинами, а також Олена з еміром Ібрагімом. Усі знали, що сьогоднішній день особливий: уперше при дворі з’являлася фаворитка Акрама.

Савва й Брітні стояли осторонь. Їхні обличчя були холодними, вони не хотіли бачити Акрама, а тим більше його наложницю. Вони ненадовго постояли й швидко пішли, залишивши решту гостей у колі уваги навколо Мейрі.

Моанна підійшла ближче й лагідно сказала:

— Зніми вуаль, ми хочемо побачити твою красу.

Мейрі слухняно підняла руки й відкрила обличчя. Усі присутні завмерли — її юна врода, ніжність і смарагдові очі викликали захоплення.

Олена дивилася на неї з прихованим тріумфом. У її серці палала думка: «Нарешті ми зламаємо план Зубейди. Скоро всі дізнаються, що Акрам утримує юну фаворитку незаконно. Це стане його падінням». Вона вже обговорила цей план із Тимофієм та Ібрагімом, і вони були готові діяти.

Але емір Руслан нічого не знав про ці інтриги. Він дивився на Мейрі з добротою й думав лише про одне — мир. Він хотів, щоб його брат Акрам і він сам знайшли шлях до примирення. Моанна й Вікторія теж підтримували цю ідею: вони бачили в Мейрі не загрозу, а шанс об’єднати родини.

Коли Мейрі зняла зелену вуаль і всі побачили її юну вроду, до неї підійшла шейха-принцеса Вікторія. Вона простягнула руку й лагідно сказала:

— Рада, що ти приїхала разом із принцом. Це велика честь для нас.

Мейрі, зніяковіла, але вдячна, торкнулася руки принцеси й відчула тепло, яке вселяло довіру.

У цей момент емір Руслан піднявся зі свого місця. Акрам разом із Мейрі схилилися в глибокому поклоні перед еміром, його дружиною шейхою Моанною, матір’ю Еленою та батьком Ібрагімом. Атмосфера була урочистою: усі розуміли, що це не просто зустріч, а символічний крок до можливого миру.

Моанна усміхнулася й промовила:

— Ми приймаємо тебе, Мейрі, як гостю нашого дому. Нехай Бог благословить твою дитину.

Олена дивилася на юну фаворитку з прихованим задоволенням: вона знала, що цей момент може стати початком викриття планів Зубейди. Ібрагім, навпаки, зберігав стриманість, але його погляд був уважним — він бачив у Мейрі ключ до майбутніх змін.

Руслан, дивлячись на брата й його кохану, відчув у серці надію: «Можливо, саме ця дівчина стане мостом між нами».

У палаці настала довгоочікувана подія — обряд хітан для новонародженого принца Манао. Зала була прикрашена золотими тканинами, пахощами мускусу й троянд. Слуги розстелили килими, а музиканти заграли на традиційних інструментах, створюючи атмосферу святості й радості.

Емір Руслан сидів поруч із шейхою Моанною, їхні обличчя світилися гордістю. Шейха-принцеса Вікторія з чоловіком Дем’яном, Олена з Ібрагімом, а також шейхи Тимофій, Саїд і Діма з дружинами були присутні, щоб засвідчити цю подію. Навіть Акрам із Мейрі стояли серед гостей, і всі бачили, як вона ніжно тримала руки на своєму животі, очікуючи власну дитину.

Процесія почалася: старший імам увійшов у залу, несучи Коран. Він благословив дитину, промовивши молитви, а потім символічно провів обряд хітан, який у цій культурі означав очищення й вступ до громади. Маленький Манао лежав у колисці, прикрашеній зеленими й золотими стрічками, а навколо нього стояли слуги з дарами — коштовностями, фруктами й пахощами.

Після завершення обряду імам підняв руки до неба й сказав:

— Нехай Аллах благословить цього хлопчика. Нехай він виросте мудрим і сильним, захисником своєї країни та своєї родини.

Гості вигукнули «Амін», і залу наповнив спів радості. Діти бігали по килимах, сміх лунав, а жінки роздавали солодощі — пахлаву й фініки.