Глава 15. Таємні троянди

Глава 15. Таємні троянди

Вілла наложниці Зубейди, Катар, Доха

Наступного дня шейха-принцеса Вікторія прибула у своїй золотій східній сукні, прикрашеній діамантами. На її голові сяяло розкішне оздоблення, а поруч ішли її донька й син. Вони завітали в гості до Саріни — зведеної двоюрідної сестри, яка була молодшою сестрою принца Акрама.

Принцеса Саріна була єдиною з роду, хто добре ставився до сім’ї аль-Шаф. Вона не брала участі в інтригах брата й бабусі Зубейди, навпаки — зневажала їхні підступи. У своїй віллі вона приймала лише тих, кого хотіла бачити, і тримала дистанцію від темних справ Акрама.

Її діти грали в саду під наглядом слуг, а сама Саріна сиділа на траві за пікніком разом із принцесою Вікторією. Вони ділилися секретами, що стосувалися життя Акрама, але про змови із Зубейдою Саріна мовчала.

Після розмови принцеса Вікторія вирушила прогулятися садом. Вона милувалася жовтими трояндами, йшла поруч зі своїми служанками й охороною. Раптом її погляд упав на рудоволосу юну леді — Мейрі. Та сиділа біля фонтану й занурювала ноги у воду, намагаючись освіжитися від спеки.

Сонце грало на прозорій вуалі Вікторії, і крізь неї вона помітила: юна особа носить дитину. З тривогою вона вигукнула:

— Не мочіть ноги, ви можете захворіти! Ви ж скоро народите дитину.

Мейрі здригнулася, підвелася й побачила перед собою величну й прекрасну жінку під золотою вуаллю. Вона поклонилася й тихо сказала:

— Пробачте мені… мені просто було жарко.

Перелякана Мейрі стояла перед такою величною й чарівною госпожею. Шейха-принцеса Вікторія глянула на неї, як на невинну квітку, підійшла й обняла, промовивши лагідно:

— Все добре, я не злюся. Принесіть їй полотенця й чай. Я хочу з тобою поговорити.

Слуги принесли пахлаву, чай і фрукти. Вікторія дивилася в очі Мейрі — зелені, як смарагди, й відчувала, що ця юна жінка не проста. Вона могла здогадатися: Мейрі — та сама фаворитка принца Акрама, втягнута в гру Зубейди, щоб зруйнувати трон її брата, еміра Руслана.

Вони сіли на траві, поруч грали діти Вікторії. Мейрі усміхнулася, дивлячись на них:

— Які чудові діти…

Вона навіть не здогадувалася, що сама є родичкою еміра Руслана.

Вікторія запитала м’яко:

— Ти не замерзла?

— Ні, дякую. Ви така добра й ніжна, — відповіла Мейрі з невинною усмішкою.

— Ти живеш тут? — продовжила Вікторія.

— Так, живу, — сказала Мейрі.

Вікторія нахилилася ближче й тихо промовила:

— Ти його фаворитка?

Мейрі знітилася, опустила голову. Вікторія, бачачи її переляк, поспішила заспокоїти:

— Все добре. Можеш не відповідати, якщо не хочеш.

Мейрі відчула довіру й тихо сказала:

— Так, я улюблена принца Акрама… і ви праві, я чекаю первістка.

Вона лише не зізналася, що Акрам і Зубейда хочуть скинути еміра Руслана.

Вікторія усміхнулася й сказала:

— Це чудово. Чому ми тебе раніше не бачили?

— Не знаю… Акрам береже мене, як і його бабуся, — відповіла Мейрі.

Вікторія ледь стримала гримасу, почувши ім’я Зубейди. В її пам’яті спливли інтриги й жахи, які та стара жінка творила проти королівської сім’ї. Її дід Анвар ніколи б не простив цього. Але Вікторія приховала свої почуття й промовила лагідно:

— Ти дуже приємна дівчина. Я думаю, тобі треба вийти в світ. Чому б не познайомитися з шейхою Моанною? Ви б добре порозумілися.

Мейрі здригнулася, почувши ім’я дружини еміра Руслана.

— Звідки ви знаєте шейху? — запитала вона з тривогою.

Вікторія усміхнулася:

— Тобі нема чого боятися. Думаю, моєму брату, еміру Руслану, і твоєму Акраму треба помиритися. Почати можна з того, щоб ми тебе представили при дворі. Тим більше ти носиш дитину.

Мейрі дивилася на Вікторію невинним поглядом, не знаючи, що відповісти. Вона зрозуміла: перед нею — сестра еміра, шейха-принцеса. Це відкривало нові можливості, але й загрожувало гнівом Зубейди.

Вікторія усміхнулася й додала:

— Ти скоро станеш матір’ю. Бережи себе. Хочеш, щоб мої діти пограли з тобою?

Мейрі розгублено усміхнулася й відповіла:

— Я навіть не проти… Дякую вам, Ваше Величність.

Тут ми бачимо, як Вікторія починає діяти стратегічно: вона хоче вивести Мейрі у світ і використати її як місток до примирення Руслана й Акрама. А Мейрі розривається між страхом перед Зубейдою та довірою до нової покровительки.

Наступний день

Пустеля, біля Дохи

На килимах, розстелених біля арени, сиділи шейха-принцеса Вікторія та шейха Моанна. Перед ними розгорталося барвисте видовище — гонка верблюдів. Пісок здіймався хмарами, глядачі вигукували й плескали, а вершники підганяли своїх тварин, немов від цього залежала їхня честь. Але для двох жінок це було лише тлом, прикриттям для розмови, яка могла змінити долю їхніх родин.

Вікторія нахилилася ближче до Моанни, її голос був тихим, але рішучим:

— У віллі принца Акрама я зустріла одну дівчину… Мейрі. Вона носить дитину Акрама. Думаю, нам слід запросити її до палацу.

Моанна глянула на сестру еміра, її очі спалахнули цікавістю. Вона відчула, що це відкриття може стати ключем у великій грі.

— Це можливість, — сказала вона. — Якщо ми приведемо її у двір, ми зможемо контролювати ситуацію. Вона може стати мостом до примирення між Русланом і Акрамом.

Вікторія кивнула, спостерігаючи, як один із верблюдів виривається вперед, а натовп вибухає оплесками.

— Я бачила її страх. Вона довіряє мені. Але Зубейда не схвалить цього.