Глава 2. Підземний зал

Глава 2. Підземний зал

Єгипет, Каїр

Під старим промисловим комплексом, у бетонному залі, освітленому тьмяним світлом аварійних ламп, Моанна та Бритні були прив’язані до металевих колон. Пісок і пил просочувалися крізь тріщини, а повітря було густе від запаху іржі та мастила.

Вони сперечалися — слова летіли, мов стріли:

— Ти зрадила мене! Через тебе Руслан ледь не загинув! — кричала Моанна.

— А ти завжди була ідеальною! Думаєш, я не страждала? Думаєш, я не плакала ночами? — відповіла Брітні, і її голос тремтів, але в ньому була гіркота.

Їхні голоси відлунювали від стін, перетворюючи суперечку на хор болю.

Раптом — звук. М’який, як шелест тканини. Із тіні вийшла жінка, висока, у строгому костюмі, зі шкірою кольору міді та очима, холодними, як прожектори.

— Я — Нефрет Саар. Я не хранителька давніх египетських артефактів, я колишня  принцеса Єгипту, що стежить за балансом влади, — сказала вона. — Ви сперечаєтесь, поки небезпека зростає. Ваші чоловіки йдуть у пастку, а ви — в серце операції, яка може зруйнувати їхні життя.

Моанна й Брітні завмерли.

— Але… Санта Клаус… він має нас врятувати… — прошепотіла Брітні.

Нефрет Саар похитала головою:

— Ні. Той, кого ви називаєте Санта Клаусом, — не святий. Це чоловік на ім’я Ердогна, колишній бізнесмен, який утік з в'язниці. Він заманив вас, щоб використати й убити еміра Руслана, а потім — усю його королівську родину.

Вона підійшла ближче, торкнулася вузлів — і мотузки розсипалися.

— Я намагаюся звільнити вас. Але цього замало. Щоб вийти з цього місця, вам потрібно знайти ключ — він прихований у самому комплексі. Це не просто предмет, це символ вашої єдності. Лише разом ви зможете його відкрити».

Моанна й Брітні подивилися одна на одну. Вперше — без гніву.

— Ти підеш зі мною? — запитала Моанна.

— Якщо ти пробачиш мене, — відповіла Брітні.

Вони взялися за руки. Нефрет Саар нахилилася ближче, її голос звучав твердо й водночас лагідно. 

— Я намагаюся звільнити вас і допомогти знайти ключ. Це підказка. Вона приведе вас до нього. Але пам’ятайте: лише союз сердець відкриє шлях.

Так розпочався їхній шлях — не тільки до свободи, а й до зцілення. А тим часом Руслан і Савва все ближче підходили до пастки, не знаючи, що їхні дружини вже шукають ключ — не як полонянки, а як героїні.