Частина 3. Віра творить дива

Аріна ще спала, коли першого січня пролунав телефонний дзвінок. Після святкової ночі сон зазвичай тягнувся до післяобіду. Вона не відразу зрозуміла, що відбувається. Намагалася уві сні говорити по телефону, думала, що це не сон, але телефон все дзвонив та дзвонив. І нарешті вона прокинулася остаточно.

– Аріно!!! – пролунав із трубки радісний крик Марини. – Ти не повіриш, твоє Таро працює! Як таке взагалі можливо?

– Нічого не розумію, – пробурмотіла Аріна. – Ти про що?

– Про диво! Про принца! Про те, що треба йти до кінця! І про Мага, і про брошку! – тараторила Марина.

– Розповідай по черзі, не звалюй усе до купи, – попросила Аріна, струшуючи з себе залишки сну.

– А що, якщо воно все й є одна купа? Це все ланки одного ланцюга. Ти ж пам’ятаєш, у мене наступного дня мав бути корпоратив?

– Пам’ятаю, – відповіла Аріна.

– Так от, я довго думала, що вдягнути, який образ придумати, – розповідала Марина. – А потім знайшла свою стару маску, яку колись у Венеції купила – і ось образ готовий. Від доньки лишився шматок блискучої тканини від новорічного костюма – я ним обгорнулася, заколола брошкою, майже як плащ вийшло. І готово – чим не венеційська принцеса? – засміялася Марина. – Так і пішла на корпоратив. Спершу все якось нудно було, ніби свято, але не весело. Народу в клубі зібралося чоловік двісті – зі всіх наших філіалів, більшість людей мені незнайомі. Усі серйозні такі, керівництво виступає, когось нагороджує за відданну працю, розумні промови говорить. Наче не свято, а конференція. Туга! І тут я згадала твою настанову, що все в моїх руках. І вирішила брати все у свої руки. Взяла перший коктейль, потім другий – життя заграло яскравими кольорами, стало веселіше. І народ якось ожив. Керівництво відійшло від мікрофону, почався якийсь концерт і фуршет. Потім оголосили конкурс: танцювальний марафон. Я вже повністю взяла себе в руки. Не пам’ятаю, скільки коктейлів через мої руки пройшло, але настрій був бойовий. І, звісно, потягнуло на подвиги. Десять років не танцювала, а тут на місці встояти не можу. В результаті я дійшла до півфіналу. Ледве жива, ноги вже не тримають, дихаю через раз – як до кінця дотанцювати? Все, думаю, з мене досить, піду на диванчик, відпочивати. Аж раптом згадала пораду карт Таро: йти до кінця! Я й пішла! І знаєш що? Я виграла цей марафон!

– Вітаю! – пораділа Аріна за подругу.

– Але найцікавіше ще попереду! – вигукнула Марина. – Керівництво для переможця підготувало приз: тур у Буковель на 4 дні. Уявляєш, а я навіть на лижах не вмію кататися. І оце заради цього я тут ледве не вмерла! Зараз усі героїню танцполу побачать... Добре, що під маскою обличчя з макіяжем, що розплився, не видно. Ну та ладно, що дають – те й візьму. Підходжу до мікрофону, а там стоїть чоловік із призом, тримає конверт із бантиком, щоб вручити мені. І він теж у масці – типу в новорічному образі. Я підійшла, він мене привітав, віддав конверт із путівкою. Я подякувала і вже повернулася, щоб піти, а він раптом простягає руку до моїх грудей… Я застигла. Здурів чи що? Маніяк якийсь! Чи то знову розіграш якійсь? Не знаю, що й думати, як себе вести. Але на щастя руку він простягнув не до грудей, а до моєї брошки – тієї, що з барахолки, покрутив її й каже: «Десь я таку нещодавно бачив…», і зняв маску. У мене ноги підкосилися, він ледь встиг підхопити, щоб я свідомість не втратила.

– То це принц твоєї мрії? – уточнила Аріна.

– Не повіриш, – сміялася Марина, – той самий Санта-Клаус із блошиного ринку!

– Не може бути! – здивувалася Аріна. І одразу виправилася: – Хоча чому б і ні? Все за планом – як Таро й передбачало.

– Так, ми з ним увесь вечір танцювали, а потім він мене проводжав додому. Але й це ще не все! Вгадай, з ким я Новий рік зустрічала?

– З Санта-Клаусом? – припустила Аріна.

– Ти дуже кмітлива, – засміялася Марина. – Клауса звуть Слава, він директор одного з наших філіалів. І ще він дуже турботливий і добрий. Я вже переконалася на практиці. Бачиш, я вправна учениця, всіх порад Таро дослухалася: взяла себе у руки і пішла до кінця. Якби я не виграла той марафон, то й Слава мене у цьому натовпі навіть і не помітив би. І якби не брошка… Магічна брошка!

– Ти – молодець! І отримала те, чого хотіла, – похвалила Аріна.

– Якби не моя ворожка, я б досі працювала над своїми помилками. Дякую тобі за підтримку!

– Я не ворожка, – нагадала Аріна. – Я таролог!

– Чарівниця моя! – промуркотіла Марина. – Коли ти мені наступний розклад зробиш? Хочу знати, що буде далі. У мене ж ще тур до Буковелю. Чи поїду я зі Славою?

– Ні-ні! – відмахнулася Аріна. – Далі ти вже сама. Все у твоїх руках! Іди до кінця!

– Хочеш сказати, що новорічні дива скінчилися? – зітхнула Марина.

– Дива ніколи не закінчуються! – нагадала Аріна. – Треба лише не забувати в них вірити!