Глава 27

Я прокинулася, коли у вікно яскраво світило сонце, осяючи теплом і світлом мою спальню. Алекса поряд не було. Я почувала себе чудово. Я відпочила, була повна сил і, здається, готова до нових подвигів. Та вже… Ні, мабуть, до таких подвигів, як нова боротьба з Темрявою, я поки що не готова, а ось підкорити гірську вершину чи зловити хвилю в океані – вже кортіть. Я посміхнулася своїм думкам та прошмигнула у ванну. Цікаво, скільки часу я спала з того моменту, як ми розмовляли з мамою? День? Два? Тиждень?

Я бачила яскраві сни, епізоди з дитинства. Мені снилися вулички та парки рідного Києва, а ще Чорне море, гори…

Прийняла душ, вимила голову, відчувши ще один заряд бадьорості та припливу сил.

Коли я повернулася до кімнати, то помітила стривоженого Алекса, який міряв кроками кімнату.

- Коханий, – гукнула його я.

- Кріс! – Видихнув він і кинувся до мене, укладаючи в обійми і ніжно-ніжно цілуючи мене в губи. Я відповідала не менш трепетно ​​та ніжно. Як же я скучила за його поцілунками, за його обіймами, його запахом!

- Я так сумував за тобою, рідна моя!

- Я теж.

- Не зникай більше, добре?

- Не зникну. Я завжди буду поруч…

- Правда?

- Так.

- Ти вже точно вирішила залишитися на Ямші? – схвильовано спитав він.

- Так. Тепер я знаю, хто я і звідки родом насправді, і знаєш, мені не терпиться познайомитися з моєю новоспеченою ріднею. Я впевнена, що мої бабуся з дідусем нізащо не пропустять моє весілля, адже так? - Останні слова я сказала просто в порожнечу. Але раптом навколо нас з'явилося два вогняні стовпи, приблизно такі самі, як я виглядала, коли боролася з Темними.

- Що це? - Злякано прошепотів Алекс і міцніше притиснув мене до себе.

- Я так гадаю, це наші гості. Ну, годі морочити голову, покажитися вже! - Наказала я, інтуїтивно відчуваючи, хто зараз стоїть переді мною.

- Ну, здравствуй, онучко! - Перед нами матеріалізувалися приємна на вигляд жінка і статний, високий, сивий чоловік, що тримав її за руку.

- Здрастуйте, – відповіла я, уважно розглядаючи богів, які прийшли до нас у гості.

- Фебе, дивись, яка у нас онука виросла, розумниця-красуня, – забуркотіла бабуся, обіймаючи мене. Я ніяково обійняла жінку. Все ще не вірячи в її існування. Не звикла я до неї. Не звикла до того, що, крім бабусі Наді, є ще одна. І не знаю, чи зможу звикнути до неї та її статусу. Бабуся-богиня. Хто б міг подумати!

- Мойро, не бентеж дівчинку.

- Гаразд, не буду, - вона знову повернулася до чоловіка.

- Ви справді боги? – безглуздо дивлячись на них, спитала я. Алекс вперто стояв поруч, обіймаючи мене за плечі, показуючи тим самим, що він мене не відпустить та нікому не дозволить забрати проти волі його чи моєї.

- Так, дитя моє, – усміхнувся мені Феб. – Я знаю, що зараз, напевно, не найкращий момент для знайомства. Знаю, ми були огидними дідусем та бабусею. Але ти мусиш знати, що ми завжди були поруч, завжди оберігали тебе. Тож не ображайся на нас, старих-диваків. Ми стільки років живемо на світі, у нас сила-силенна дітей та онуків. Але ти – незвичайна. Зухвала витівка твоєї матері, що втекла з небес на Землю та вийшла заміж за простого смертного, наробила багато галасу. Але згодом усі змирилися. Тим більше, коли побачили, що Божий Дар у тобі таки є, хоч і не в повній силі. Богинею, звичайно, тобі не бути, але ось Фея Справедливості з тебе вийшла пречудова. І цей дар потрібний і тут, на Ямші, та й на Землі. Хоча борців за справедливість там недолюблюють, але все ж таки, ти – особлива та потрібна цим світам, – повторився мій дід.

- А як я житиму на два світи?

- Навчишся. А в Астреї ж вийшло. Вона навчить тебе.

- Так, мама мене дуже здивувала. Та й ви теж. Я й подумати не могла, навіть припустити, що я – дитя богів… Це неймовірно!

- Дівчинко, так і мало бути. Ти росла серед людей, а знаючи твій запальний характер, явно від матері, то навряд чи ти слухалася б наших настанов й робила те, що велять.

- Є така справа, - погодилася я. - Терпіти не можу, коли мені кажуть, що робити або вказують, як мені жити. Хоч й довелося йти на поступки, погодившись рятувати цей світ від Темряви. Але то було й в моїх інтересах теж.

- Ось! Я ж говорила, вилита Астрея, – включилася до розмови моя бабуся.

- Так, - втрутився Алекс, - давайте, ви потім поговорите про свій родовід і хто там у кого вдався! Знайшли час розповідати! Кріс тільки-но прийшла до тями від усього, що ви їй тут влаштували! І не треба говорити, що ви тут ні до чого! Я вже все зрозумів, та й Астрея мені багато розповіла та прояснила. Повертайтеся додому. На весілля ми вас покличемо, а може навіть у гості прийдемо. Христина казала, що любить гірські походи.

Боги здивовано дивилися на принца, але потім зашепотілися, і бабуся сумно посміхнулася мені.

- Пробач нас, онучко, за все пробач! Надалі ми намагатимемося дійсно бути поруч. Приходьте в гості, сонячне проміння вкажіть дорогу до нашої вершини, моя маленька фея. Будь щасливою та бережи свого принца. Це твоя доля та твоє життя! Будьте щасливі, молодята!