Глава 26

Я хотіла заперечити, що я зовсім не маг. Але раптом згадала про те, що демониця назвала мене «феєю», та слабо посміхнулася. Ільнар з Анджелою підвелися й рушили до виходу. До них підійшов Алекс, вони теж обняли його, щось шепнули і пішли, причинивши тихенько двері. Мабуть, вони зібралися до свого замку, до столиці, адже у них було важливих справ.

До мого ліжка підійшов сивий чоловік.

- Доброго дня, Христино, - м'яко сказав він, - мене звати Фернандо. Я маг-лікар. Дозвольте мені знову оглянути вас. Я вже обстежував вас після повернення з царства Темних, тепер треба лише переконатися, що ви одужуєте.

- Так, звичайно, - кивнула я. - Приємно познайомитися з вами, лікарю, - я посміхнулася йому, а маг хитро примружився та присів на краєчок мого величезного ложа.

Фернандо взяв мою руку, помацав пульс, вимірив тиск та перевірив очі. Зробив якісь нотатки, а потім встановив зі мною зоровий контакт та просидівши так кілька хвилин, нарешті сказав:

 - Все йде добре. Вже за кілька днів ваші сили повністю відновляться. Я радий, що ви швидко прийшли до тями. Пийте відвари, які приносить вам Алекс. Вони пришвидшать процес. Я перепрошую, але змушений покинути вас. Відпочивайте та скоріш одужуйте, Ваша Високосте, - він підморгнув мені.

- Дякую, – пробурмотіла я. Якось не по собі мені від цього звернення. Не можу я до нього звикнути.

- Алексе, ходімо зі мною, мені потрібно дещо сказати тобі та віддати рекомендації щодо ліків.

- Звісно! - Алекс підійшов до нього та обидва чоловіки вислизнули зі спальні.

Ми з відьмою залишилися самі. Моє серце забилося частіше - чомусь стало страшно почути від неї навіть слово. Я не знала чого чекати від неї цього разу. Дуже загадкова жінка.

Астрея підійшла ближче та присіла на краєчок ліжка, сильно стиснула мою руку. Вона виглядала не зовсім так, як у минулі рази. Бабуся, трохи згорблена, з невеликими, але виразними сірими очима. Вона була одягнена в сукню волошкового кольору та туфлі на низьких підборах.

- Хто ви насправді? - я спідлоба дивилася на цю дивну жінку.

- Я знаю, що ти думаєш про мене, - тихо сказала вона. – Ти мені не довіряєш, боїшся. Не знаєш чого чекати. І ти маєш на це право. І ти маєш рацію… Але дозволь я трохи розповім про себе, а далі вирішиш сама. Можливо, ти зміниш думку, що до мене. – ЇЇ голос був трохи сумним. Жінка на мить замовкла та знову заговорила. -  Я – Богиня Справедливості та Відплати. А ще я придворна відьма-віщунка. І це я зробила так, щоб саме ти стала тією, хто допоможе мені позбавити цей прекрасний світ нечисті й Темряви. Останні роки лізуть із усіх кутів, негідники. Мої сестри та брати не можуть стежити за всім. Та це часом й не потрібно. Для всіх нас це був гарний урок…

Світло і Темрява – це дві невід'ємні частини життя у Всесвіті. І рано чи пізно, кожному доводиться робити свій вибір, йти своєю дорогою. Хто обирає Темний шлях, теж по-своєму має рацію. Он як Віктор, наприклад. Це його вибір та його шлях. Засуджувати його чи ні – також вибір кожного. Але на жаль, навіть Боги не в змозі часом щось змінити чи вплинути на рішення той чи іншої істоти.

- Але чому саме я? Чому ви обрали саме мене, щоб знищити нечисть у Ямші? – задала я питання, що не давало мені спокою. Здається, те, що переді мною сидить Богиня вже не дивувало мене.

- Тому що тільки ти могла впоратися з цим завданням, бо в тебе тече кров богів… - промовила Астрея. Тому що ти – моя дочка… – останнє слово вона вимовила ледве чутно, а в мене щелепа відвисла від несподіванки та шоку.

Я заморгала та запитливо дивилася на стару жінку. Чекала на пояснення. Але замість відповіді, в ту ж мить вона почала перетворюватися, змінюючи свій облік. Й ось вже переді мною сиділа... моя мама. МОЯ СПРАВЖНЯ МАМА! Та сама, що живе в Білорусі, і з якою ми часто бачимося по скайпу, але останнім часом так зрідка зустрічаємось наживо.

- Мамо? Ти? Але як? – я захлиналася від сліз, які водоспадом ринули з моїх очей. - Мамочко! - кинулася я в її обійми, моментально забувши про все. Навіть біль, що заважав мені піднятися, відступив у цей момент. Думки про те, що це обман, навіть не виникло. Я наче відчула рідну душу. Відчула, що поруч зараз та, кого мені так не вистачало останні роки…

- Мамочко, я так сумувала без тебе! - жінка міцно притиснула мене до себе, як колись у дитинстві. Я забиралася до неї на коліна і довго сиділа, притискаючись до її грудей, а вона лагідно гладила мене по спині, волоссю, заспокоювала, цілувала щічки.

- Я теж сумувала за тобою, Кріс! Ти виросла і стала зовсім самостійною та гарною дівчиною…

- Ніколи не думала, що ти… що я… що ми зустрінемося тут, в іншому світі. За таких обставин. Розкажи мені, як ти опинилася тут, як… – я не могла знайти потрібних слів, не знала, як спитати, з чого почати. Уся ця історія просто не вкладалася в голові.

Мама зітхнула та почала свою розповідь.

- Настав час все тобі розповісти, люба. Раніше я не могла. Вибач мені. Але я мала бути обережною, а ти мала бути готовою прийняти свою долю.

Я дочка творців цього світу. Твої бабуся та дідусь – теж боги. Вони завжди жили тут. Ти з ними поки не знайома, але я думаю, вони не забаряться із візитом. Вони строгі, але справедливі. Я була бунтаркою. Коли я вкотре вийшла заміж й втекла на Землю з твоїм батьком, вони перестали спілкуватися зі мною, хотіли навіть позбавити дару. Втім, згодом передумали, змирилися і просто махнули на мене рукою, мовляв, живи як хочеш. А коли ти виросла та почала жити своїм життям, приставили мене стежити за цим світом. Тут якраз розпочалися проблеми. Я мала сама вирішити їх, позбавити Ямшу від Темряви. Не мало значення, як та яким чином.