Глава 25

Я з трудом розплющила очі та зрозуміла, що не в змозі поворушиться, в горлі пекло, страшенно хотілося пити.

Поруч зі мною, згорнувшись калачиком, лежав Алекс. Я обережно озирнулась, намагаючись зрозуміти де я. На щастя, я виявила, що знаходжуся у своїй кімнаті в його замку.

Алекс в ту ж мить смикнувся, подивившись на мене з тривогою й одночасно з полегшенням.

- Зірочко моя, ти як почуваєшся?

- Пити, - одними губами прошепотіла я.

Алекс тут же подав мені склянку води, що стояла на тумбочці поруч із ліжком.

Я залпом осушила його і зі стоном опустилася на подушки.

- Як ти? – знову спитав коханий, стурбовано оглядаючи мене.

- Жахливо, – чесно відповіла я. - Що зі мною? Що сталося?

- Ти знищила Ізабель та низку темних магів, витративши на це всі свої сили, подаровані тобі Богинею, плюс ті, що були в тобі.

- Богинею? – не повірила я. Хоч чула вже ці слова від демониці.

- Так, сама Богиня Відплати опікувалася тобою, Фея Справедливості! - Він ласкаво мені посміхнувся. – Вона надала тобі захист, саме вона допомогла тобі та всім нам!

- Довго я тут лежу? - спитала я, починаючи розуміти, що страшенно хочу поговорити з цією бабою-відьмою-богинею-і ким там ще в одній особі.

- Два дні, – ми вбігли в печери саме в той момент, коли ти знепритомніла. – Ми встигли витягти тебе…

- Я ти як? Як ти знайшов портал? – я дивилася на таке ніжне, кохане обличчя, моїми щоками котилися сльози. Я так скучила за своїм принцом, а при думці, що змусила його хвилюватися за мене, мені стало геть погано.

- Тихіше, моя зірочко. Тобі не можна хвилюватися. Все добре. Батько нас знайшов. Він десь знайшов коди порталів, які так старанно приховував Віктор. Він один знав спосіб як відкривати портали на Землю.

Ми одразу ж перенеслися з ним сюди. Точніше, до володіння Темних. Інші Світлі маги вже прибули туди й чекали… Чекали моменту, щоб допомогти тобі. Але несподівано втрутилася сама Богиня. Вона прийшла тобі на допомогу і допомогла зробити найголовніше.

- Як же решта? Що буде з ними?

- Зрадниками Світла?

- Так.

- Їх шукають. На кожного чекає позбавлення сили та після цього їх направлять в інший світ виживати та починати своє життя з нуля. Тож не турбуйся за них. А ще хотів сказати, що ми всі дуже пишаємося тобою. Ніхто з магів більше не вміє випускати фаєрболи, - він знову посміхнувся.

- Мені було страшно. Моторошно. Скажи, а чому я мала виконати цю місію? Чому ви обрали мене?

- Тебе обрала одна з Богинь нашого світу. Я думаю, вона сама тобі все розповість. Ти маєш набратися сил, мила. Ти дуже втомилася, всі свої сили віддала на добро, ти зараз виснажена, а для тебе це небезпечно. Не забувай, що ти носиш малюка. Ти потрібна йому, ти потрібна мені. Я так сумував. Ти не уявляєш, що я пережив, коли зрозумів, що ти зникла, перенеслася невідомо куди. Добре ще, що ти потрапила в мій світ, до Світла, а не одразу в лапи Віктора, у царство Темних.

Алекс почав цілувати моє обличчя, гладити по волоссю, потім припав до губ у трепетному поцілунку, передаючи мені свій біль й смуток, свій страх за мене і нашу дитину. Я тихенько потяглася до нього, відповідаючи. Мені також було, що розповісти йому. Я вклала у свій поцілунок усі свої емоції, свій страх, беззахисність, переживання, тугу.

Мені не вірилося, що все закінчилося, що тепер ми разом і більше немає небезпеки.

Він неохоче відірвався від мене.

- Ти їсти хочеш?

- Так, чесно кажучи, я дуже голодна. Із задоволенням поїла б курячого бульйону з грінками та випила гарячого чаю.

- Зараз тобі все принесуть. Я також покличу лікаря та Астрею.

- Астрею? Навіщо? - Нахмурилася я. А Алекс тільки весело підморгнув мені.

- Скоро дізнаєшся, - він цмокнув мене в ніс. – Не сумуй, я швидко.

Він зістрибнув з ліжка та вийшов із моєї спальні. Моїй. Коли вона встигла стати моєю? Я ж тут лише кілька днів. І чи хочу я після всього цього залишитися тут? Чи хочу я стати Імператрицею? Чи краще буде повернутися на рідну Землю, до мого рідного, улюбленого Києва?

Я не розуміла, я не могла сама собі відповісти на ці запитання. Я не розуміла, чого я хочу насправді. Я знала тільки те, що я хочу бути поряд з Алексом, поряд з тим хлопцем, який кілька місяців тому зустрівся мені в осінньому парку столиці та якого я одразу привела у свій дім, не побоялася та повірила в його дивну розповідь. Я посміхнулася своїм спогадам. Перед очима замиготіли наші прогулянки вулицями Києва, наша поїздка до Карпат, наша перша новорічна ніч. На очі навернулися сльози. Я сумуватиму за рідними місцями. Я не зможу жити далеко від них. Там мої друзі, моя сім'я, там усе рідне. А тут… Тут усе чуже, ще й після того, що трапилося, я не знаю, чи хочу я залишитись тут та ще й правити цим світом!

Повернувся Алекс із тацею у руках, а з ним зайшли ще двоє. Сивий чоловік у джинсах, футболці та светрі, накинутому на плечі і та сама стара відьма з вежі. Слідом зайшли Ільнар та Анджела.