Глава 23

- Що? Анджела жива? - Він підняв на мене повні сліз очі. У його сірих очах позначився на мить увесь біль втрати, що змінився надією, теплотою і нескінченним коханням.

– Так, вона зараз із Алексом. Вона прийшла якраз до нас у гості, щоб зустрітися із сином. А я… Я опинилась тут.

- Це неймовірно. Я просто не очікував і втратив будь-яку надію побачити її живою знову.

Чоловік стиснув мою руку, стримуючи свої емоції та почуття, він сидів мовчки та дивився на мене. Так, слова в цей момент були непотрібні. Я задихалася від своїх почуттів, від його емоцій, які відчувала, як і раніше, і не знала, як цьому протистояти.

- Тобі треба відпочити, - раптом цілком серйозно і суворо промовив він. Я зовсім тебе вимотав, вибач старого. Ідемо, я проведу тебе до кімнати.

З цими словами Ільнар підвівся, допоміг підвестися та провів на третій поверх в одну з кімнат. Я невиразно пам'ятаю, як ми дісталися до неї. Голова кружляла, ноги підкошувалися. Я помітила, що кімната так само, як і кабінет імператора, була облаштована в зелених відтінках. Він допоміг мені лягти на ліжку, і я миттєво заснула.

Наступний день я провела у палаці Імператора. Ільнар запевняв, що тут безпечніше, і він захищений від чужинців. Ніхто не дізнається, що я була тут увесь цей час.

І ось настав ранок самого доленосного дня мого життя. Дня, від якого залежало не лише моє майбутнє, а й майбутнє всього цього маленького світу. Я шалено сумувала за Алексом, чекала на нього. Але він так й не з'являвся.

Я пам'ятала, що Ільнар уже знає, як будувати портали між двома світами і дуже сподівалася на швидку зустріч. До того ж, пам'ятаючи про різницю в часі, на Землі пройшло трохи більше доби, а не три дні як тут.

Мені й тут виділили цілу гардеробну кімнату, в якої було так багато одягу, взуття та аксесуарів, скільки я ніколи не бачила одночасно за все своє життя. Ільнар наказав вибирати все, що подобається, і на зустріч з божевільним принцом та його демоницію я вибрала червоні штани з джинсової тканини, до них підібрала бежевий тонкий светр з хитромудрою вишивкою. Погода зовсім не тішила, і замість обіцяної спеки, було доволі прохолодно, до того ж часом накрапав дрібний неприємний дощ. На ноги взула зручні чоботи на невисокій платформі. Шикарно. Я не дуже люблю червоний колір, але цей образ, на диво, мені йшов. Може, вся річ у тому, що я далеко від дому? Я переконалася, що всі амулети на мені, кинджал заткнутий за чобіт, але так, щоб його було легко висмикнути в разі потреби. Волосся зібрала в хвіст, щоб не заважали.

- Успіху тобі, люба, і бережи себе, - Ільнар обійняв мене, коли я зайшла до нього в кабінет вже повністю готова до зустрічі з темними силами.

- Дякую, – шепнула я.

- Пам'ятай про те, що ми поряд. Ми з магами вже розпочали свою операцію з вигнання Темних.

З палацу я вийшла таємним ходом, Сержіо довіз мене до океану. І я лишилася сама. Стояла на обриві, що колись приснився мені, спостерігала за бурхливою стихією. Океан був неспокійним, як і три дні тому, коли я перенеслася сюди.

Раптом позаду себе я почула мерзенний, трохи хриплуватий солодкий голос, який змусив мене здригнутися.

- Привіт, красуне! Затрималася ти... Я думав, ти кмітливіша. Але то навіть краще. Ти тут сама, тут немає твого ненаглядного та його матусі, ти нікого тут не знаєш, – я повільно обернулася, вже знаючи, кому належить цей голос.

Віктор стояв переді мною у чорному костюмі-комбінезоні. З чобіт виглядали ручки чи то мечів, чи то ножів. Я не дуже знаюся на зброї. На плечах була яскраво-червона накидка, на кшталт плаща, що майоріла по вітру.

- Чого ти хочеш, погань? - Запитала я. Страшно мені не було жодного грама. Навпаки, мене охопила агресивність. Я знала, що амулети та кільце дають мені захист, і завдяки їм я зможу вистояти проти нього. В мені розігрався інтерес, чого хоче домогтися цей самозакоханий, схиблений на владі і могутності, індик.

- Гей, вислови обирай, дівчинко! – миттю опинився він поруч, майже впритул до мене, піднімаючи пальцем за підборіддя. - Будь хорошою дівчинкою, й мені не доведеться бути грубим. Хоча... Ти така солодка... - Він голосно втягнув повітря, - взяв би тебе прямо тут, та дивлюсь, мій братик уже пограв із тобою... - він немиготливим поглядом дивився на мене. – І не просто пограв, а й посадив у тебе насіння… Браво… У Храмі ще не були, а новому життю подарували шлях у цей світ. Знаєш, а для моєї мети так навіть краще. Дві сили кращі за одну. Тепер й моя черга спробувати тебе, а потім я віддам тебе Ізабель. Вона висмоктає твої сили та сили дитини. Дві сили сильних магів додадуть моїй ненаглядній демоніці те, чого їй не вистачає для розкриття повної сили, і вже сьогодні вона стане повноправною й могутньою Імператрицею! Я довго на це чекав! Довбані п’ятнадцять років. Чекав. Думав батько сам поступиться троном мені… Але ж ні. Він занадто правильний. Але вже сьогодні все зміниться. Нарешті. Ми будемо тримати в страху і змусимо підкоритися собі весь народ Ямші, а може також і навколишніх світів! А ти... ти помреш, - останні слова прозвучали як щось звичайне і, що само собою зрозуміле.

Я стояла і слухала це марення не в змозі поворухнутися, не в змозі вимовити хоч слово. Мене наче прикували до землі. Закінчивши говорити, він накинувся на мене з голодним поцілунком. Я ж щільно стиснула губи, опираючись щосили, і вже приготувалася зробити удар у причинне місце, як він раптово відсунувся і глузливо дивився на мене.