Глава 16

У двері постукали, зазирнула Ірка.

- Кріс, до тебе прийшли.

- Іди, Кріс, працюй, зайдеш до мене ще ввечері.

- Добре, – я кивнула і вийшла з кабінету.

- Що вона від тебе хотіла? Вже обід! – Накинулася на мене Ірка.

- Ір, вибач, але це конфіденційна інформація. Хто на мене чекає?

- Та ніхто, це я так. На годинник глянь, за п'ять хвилин обід!

- Чорт забирай, Іро, – застогнала я. – Ти непоправна. Ну хто просив тебе лізти?

- А чого вона тобі мозок виносить?

- З чого ти взяла?

- А з того! Камери вона відключила, двері зачинила, нічого не чути...

– Ша, заспокойся, – виставила я руку вперед. – Все нормально, ми просто обговорювали один проект. А камери... напевно, збій у програмі, – знизала я плечима, чудово розуміючи, що весь цей час на кімнаті висіла полога тиші. Мабуть, вона неслабкий маг, раз їй вдається застосовувати силу далеко від рідного світу.

- Ходімо вже обідати, рятівниця! – Розсміялася я. Поклавши робочі папки на стіл у своєму кабінеті, ми з Іркою пішли до найближчого кафе.

За обідом Ірка весело щебетала, розповідаючи про приголомшливі вечірки в клубах Києва, її пригоди з хлопцями. Я ж мовчала, колупаючи вилкою салат.

- Ти чогось зовсім засумувала, подруго. Невже вона тебе так дістала?

- Ні, Іро, це скоріше особисті проблеми, і я не хотіла б їх зараз обговорювати.

- Як хочеш, – знизала плечима Ірка. – Тільки знай, що ти завжди можеш на мене розраховувати.

- Я знаю, Ірусю, дякую. – Ти не проти, якщо я піду? Хочу трохи прогулятись.

- Іди. Я ще каву замовлю. Голова чавунна сьогодні.

- Побачимося в офісі, – я накинула куртку і вийшла з кафе на морозне повітря.

Мені потрібно було побути наодинці зі своїми думками. Новина про те, що моя начальниця – мати мого коханого принца та Імператриця іншого світу, не давала мені спокою. Мені хотілося скоріше зрозуміти й розібратися в тому, що насправді відбувається в їхньому маленькому дивовижно прекрасному світі. Хто посмів порушити мирний перебіг життя у куточку раю. Так, саме раю. Такою мені уявлялася Ямша. Я глянула на свою обручку, і мені здалося, що вона мерехтіла слабким золотим світлом, руни ніби намагалися мені повідомити щось важливе, але я не могла зрозуміти, що саме. Всередині розливалася хвиля ніжності, згадуючи ту атмосферу, той день, коли Алекс зізнався мені у своїх почуттях, коли вдягнув мені на палець цю обручку.

Я поспішила назад до офісу. Дуже хотілося якнайшвидше закінчити зі справами й повернутися додому, де на мене чекав коханий. Я ввімкнула комп'ютер і з головою пішла у нове замовлення. Відірвалася я від монітора, коли над моїм вухом пролунало тихе покашлювання.

- У тебе чудово виходить, Христино. Молодець, – я здригнулася від несподіванки й провела зайвий штрих.

- Ой, Анжеліко Юріївно, – я не помітила, як Ви увійшли.

- Кріс, ми ж домовлялися. Анд-же-ла, – по складах промовила вона своє справжнє ім'я.

- Але ми не одні, – спробувала заперечити я.

- Кріс, – похитала вона головою. – Поглянь на годинник або хоча б у вікно. Вже сьома. Усі давно пішли. Я трохи затрималася, думала, ти теж втекла, так і не зайшовши до мене. Але я побачила світло у твоєму кабінеті. Чому ти не йдеш додому?

- Не помітила, як минув час, – схаменулась я. – Чорт, Алекс переживатиме. Дивно, що він не дзвонив увесь цей час.

- А ти телефон перевір… – порадила вона мені. Я відразу схопила телефон, що лежав поряд з клавіатурою.

- Боже мій, тридцять пропущених виклик… – я безсило сперлася на спинку крісла і заплющила очі. – Телефон на беззвучному стояв із самої «летучки». Я зовсім забула про нього.

- Дзвони йому. Він місця собі не знаходить, – прошепотіла вона, а я й так уже натиснула кнопку виклику.

Телефон він взяв миттєво.

- Кохана, – полегшено видихнув він. – З тобою все гаразд?

- Привіт, коханий, так, все гаразд. Пробач мені, будь ласка, зовсім запрацювалася, а телефон на беззвучному був.

- Я так і подумав, трудяжко ти моя. Давай закінчуй. Вдома на тебе чекає сюрприз.

- Заінтригував, – відразу відповіла я. – Вже їду.

Я полегшено зітхнула.

- Кріс, – Анджела легенько торкнулася моєї руки. – Я розумію, що можу завадити, але я так хочу побачити сина…

- Я розумію вас. Але не сьогодні. Я спробую його підготувати. Мені самій нелегко зрозуміти все, що відбувається зі мною. Алекс надто страждав без вас. Я не знаю, як він сприйме новину про те, що ви просто втекли, злякавшись примарної небезпеки.

- Але ж вона є! – Заперечила моя начальниця.

- У будь-якому разі, дайте мені трохи часу на усвідомлення цього факту. Давайте так. Приходьте до нас завтра після роботи. Поп'ємо чаю та поговоримо. Я попереджу Алекса, спробую налаштувати його на зустріч з вами.