Глава 12

Понеслися дні наших зимових канікул. Ми цілими днями проводили на вулиці, катаючись із гір. Перші дні три ми разом із новими знайомими – Анею та Шуриком – вчили Алекса стояти на лижах. Він ніяк не міг освоїти нехитру техніку ковзання по снігу, постійно падаючи, ноги не хотіли слухатись і роз'їжджалися. Але він старанно тренувався, пробував знову і знову, і вже до кінця першого тижня ми з ним навіть пробігли вздовж лісочка по трасі для початківців, а далі він смакував і вже почав підкорювати гору Гимба.

Звичайно, ми не тільки каталися з гір, а й обійшли всі околиці, помилувалися водоспадом Шипіт, з'їздили до термальних джерел в Берегове. Ми провели там цілий день, розслабляючись у басейнах з мінеральною водою, гріючись у саунах та банях.

 Для Алекса все це було в диковинку, в його світі не було нічого подібного, а гір вони боялися та не досліджували їхні тропи, недра та багатства.

 Вечори ми проводили на веранді одного з будиночків, закутавшись у пледи, з кухлем гарячого чаю або келихом вина та шашличком, ми розмовляли з новими друзями, багато жартували, спілкувалися на різні теми, крім однієї. Ми не говорили їм правди про те, ким є мій принц.

Одним словом – відпочивали душею. Природа ріднить, поєднує душі. З Алексом наодинці ми також проводили більше часу. Залишившись на самоті, ми присвячували вечори та ночі один одному. Нам було добре разом, з кожним днем ​​ми ставали все ріднішими і ближчими.

Настав Новорічний вечір. В одному із кафе ми забронювали столик на чотирьох. Обіцяли цікаву програму. Я одягла шовкову вечірню сукню сріблястого кольору та невелику діадему, прикрашену прозорими смарагдовими намистинками, з нагоди свята навіть вирішила зробити вечірній макіяж. Своє вогненно-руде волосся за допомогою мусу уклала красивими кучерями, що спадали до плечей каскадом. Я вийшла зі спальні у вітальню та покрутилася перед принцом, що сидів на кріслі.

- Зірочко моя, ти прекрасна, – Алекс, побачивши мене, просто весь засвітився, підбіг до мене, підхопив на руки та закрутив. – Я кохаю тебе!

- Постав мене зараз же! – забурчала я. – Я теж тебе кохаю, – відповіла, як тільки мої ноги торкнулися підлоги. Він відразу міцно притиснув мене до себе й дуже ніжно поцілував.

Алекс вперше зустрічав Новий рік та перебував у передчутті свята. Костюм ми йому теж підібрали. Під його бежеві брюки ми купили теплий білий светр, на новорічному базарі придбали пухнастий заячий хвостик та вушка. Вийшов дуже милий й симпатичний зайчик. І цей зайчик зараз мене обіймав і цілував.

Наситившись один одним, ми, взявшись за руки, нарешті вийшли з будиночка та попрямували до кафе, звідки вже долинали сміх, пісні, музика. Вулиці були яскраво освітлені вогнями, сніг хрумтів під ногами, а небо було чисте та зоряне.

- А ти вже придумав новорічне бажання? – Раптом запитала я, задерши голову до неба.

- Звісно! У мене одне бажання… Хоча… Ні, мабуть, два! – весело сказав принц і засміявся.

- Знаєш, мені здається у нас тобою одне бажання на двох, – раптом серйозно сказала я.

- Це добре чи погано? – насторожився принц.

- Це здорово! – я притулилася до його плеча. – Напевно, це найкраще, що може бути між чоловіком і жінкою.

- Зірочко, ми обов'язково будемо щасливі разом. Ось побачиш!

- Навіть не сумніваюся! Ну ось, ні крапельки!

- Я теж! – Підтримав мене він. – До речі, ми вже прийшли. Давай, скоріше всередину. Тут досить прохолодно. А ти легко одягнена.

- Добре, зайчику! – весело сказала я, смикнувши Алекса за вушко, що звисало.

Сашко та Аня на нас уже чекали за столиком. Тут було дуже затишно, весело та яскраво.

Ми пройшли до нашого столика, Алекс послужливо допоміг зняти мені шубку та сам роздягнувся. Аня та Шурик мило посміхнулися, побачивши мого «зайчика».

- Класний костюм! – підморгнув Шурик.

- Дякую, а ти теж нічого так виглядаєш, у ковпаку та з бородою. Гном?

- Майже! – засміявся Шурик.

Алекс ніколи не бачив Діда Мороза та Снігуроньки, тому й не впізнав у Шурику цього персонажа. І хоча костюм був неповним, все ж саме ним і вбрався Сашко. Аня одягла золотистий брючний костюм і нагадувала скоріше Золоту рибку із відомої казки.

Загалом усі відвідувачі кафе були одягнені у яскраві маскарадні костюми. На імпровізованій сцені виступали двійники артистів, влаштувавши символічний концерт. У перервах влаштовувалися веселі шаради, ігри, конкурси. Переможцям вручалися призи. Після запального танцю навколо ялинки під попурі новорічних пісень, імпровізуючи і показуючи те, про що співали динаміки, я стала володаркою невеликої плюшевої мавпочки – символу прийдешнього року.

Помахуючи заслуженим призом, я повернулася до столика. Хлопці зустріли мене оваціями та свистом.

- Ти молодець! Я таких танців давненько не бачив! – поплескав мене по плечу Шурик.

- Я я так давно не сміялася, – все ще посміхаючись, ледь стримуючи сміх, зізналася Анька. – Ти всіх зробила!

- Я рада, що вам сподобалося. Щиро кажучи, сама від себе не чекала. – Я відчула, як Алекс стиснув мою руку, – як тільки я сіла на диванчик поруч з ним.