Глава 11

На вокзал Воловця ми прибули лише ввечері, там нас уже зустрічав автобус, яким ми дісталися місця нашого відпочинку. Білі вершини гір сягали нічного неба, гарними шапками сніг лежав на дахах будинків та дерев. Їх прикрашали також яскраві новорічні вогні, що мерехтіли золотим світлом і красиво відбивалися на землі. Алекс, як заворожений, дивився навкруги, озирався на всі боки й ловив, здавалося, кожну деталь зимової карпатської природи. Тут усе було інше. Інші краєвиди, будинки, навіть повітря інше. Гірський, морозний, сосновий. Повітря відпустки, свободи та свята. Я теж відчувала все це, вдихаючи на повні груди.

Невеликий, але затишний дерев'яний котедж, де ми зупинилися, складався з двох кімнат. Весело тріщали дрова в каміні у вітальні, тут же стояв невеликий диванчик і стіл, де можна було поїсти. Друга кімната була спальнею. Всі меблі дерев'яні, на стінах рушники та картини зимових Карпат. Романтично та красиво. Я скинула кутку та рюкзак і опустилася на ліжко.

- Як же тут чудово!

- Повністю згоден! – Поруч ліг Алекс. – Тут дуже красиво, хоч і холодно.

- Холод теж по-своєму прекрасний. Головне – знати способи, як зігрітися, – лукаво посміхнулася я і повернулася на бік, поклавши йому голову на груди.

- Цікаво які? – Запитав він мене, перебираючи моє волосся.

- Ну, наприклад, камін, келих ароматного глінтвейну і грілка на весь зріст.

- Грілка? – Не зрозумів мого жарту Алекс.

- Ага, це щось тепле.

- Ти мене маєш на увазі? – Нарешті до нього дійшов сенс сказаної фрази.

- Ага.

- Ну, тоді тримайся, – він легко перевернув мене на спину і ліг зверху. – Від його близькості захопило дух, я боялася поворухнутися, лише дивилася в його глибокі сині очі. Він ніжно провів пальцем по моїй щоці, потім почав покривати поцілунками обличчя, знайшов губи, і ми злилися в чуттєвому поцілунку. Я закопалась руками в його волосся, а його руки ніжно погладжували мене, забираючись під кофтинку. Це були перші несміливі ласки. У нас ще не було близькості, ми якось обходилися без неї, придивляючись один до одного, немов побоюючись налякати такими сміливими кроками. Нам цілком вистачало обіймашок та поцілунків. Але не сьогодні. Саме зараз опинившись далеко від будинку, серед зимової природи, та ще й після дивного сну-пророкування мені захотілося більшого. Алекс був ніжний та обережний. Він також не поспішав. Я вирішила допомогти йому наважитись і потяглася рукою до ременя, розстібаючи його.

- Ти впевнена? – Прошепотів мені Алекс. Я чула, як сильно б'ється його серце, я відчувала його бажання і мені шалено хотілося бути з ним, злитися воєдино. А він наче боявся чогось.

- Так, – шепотіла я, продовжуючи роздягати його. – За той час, що ми знайомі, ти став мені близьким і дорогим…

- Кріс, – видихнув він, продовжуючи погладжувати мій живіт.

- Ти боїшся? Чи може є інша причина?

- Є. Я боюся втратити тебе. Розумієш, за нашими звичаями, якщо ми з тобою зблизимося, то я передам тобі частину своєї магії. Я зможу потім тебе відчувати і якщо ти втечеш від мене, я не зможу спокійно жити… – його голос мало не зірвався. У ньому були біль, розпач, страх… та надія. Всі ці емоції він вклав у свої слова. У мене всередині все стислося в грудочку і після його слів, після емоцій, що відбивалися на його обличчі, в його голосі, мені захотілося сильніше притиснутись до нього, дати йому ту надію, що так йому не вистачає зараз. Адже я справді встигла полюбити його всією душею, а після всіх цих загадкових снів моя впевненість у спільному майбутньому лише зростала та міцнішала. Я обійняла його за шию, притягнувши до себе і прошепотіла:

- Не бійся. Я не втечу, і я буду з тобою, тому що я… – він не дав мені домовити, мабуть й так зрозумів чи відчув, лише накинувся на мене із пристрасним поцілунком, що змітав на своєму шляху всі ті перепони, що ми збудували між нами . Ми зливалися з ним у палкому чуттєвому танці кохання в єдине ціле, даруючи один одному ніжність та любов. Я ще ніколи не відчувала стільки емоцій одночасно. Це був фурор, феєрія, я відчула вперше, що таке щирість почуттів та близькість коханого та люблячого чоловіка.

Дещо пізніше ми лежали на широкому ліжку обіймаючись, годували один одного шоколадкою і по-дитячому сміялися над нашою боязкістю. Ми обидва були щасливі, і цей момент хотілося розтягнути якнайдовше, зберігши в пам'яті кожну мить.

- Ти щось відчуваєш? Якісь зміни? – Спитав раптом Алекс, вкладаючи мені в рот шматочок чорного шоколаду з родзинками.

- Мм-м-м… Щастя, ніжність, любов і знову щастя, – широко посміхнулася я і поцілувала його легким дотиком до губ, залишивши на них шоколадний слід.

- Я не про це, моя зірочка. Ти відчуваєш магію в собі? Може, є почуття, які досі були невідомі тобі.

- Так, є таке, – я хитро примружилася. – Я відчуваю кохання, я хочу літати…

- Зрозуміло, значить, поки ні, – мені здалося його голос дещо здригнувся.

- Гей, ти чого? – Занепокоїлася я.

- Все в порядку. Я в принципі і не сподівався, що магія мого світу проявиться тут…

- А яка вона, твоя магія? Адже ти ніколи про неї говорив...

- Навіть не знаю, як описати. Я знаю, що вона блакитного кольору, може дарувати умиротворення, надію, впевненість, та багато чого ще. Все-таки дракони – частина нашого світу, а все це – частина їхньої магії теж. Я не тільки можу відкривати портали, я можу бачити аури та душі, можу їх лікувати та спрямовувати на вірний шлях.

- Нічого собі! – я аж свиснула. А як вийшло так, що Віктор, твій брат, зрадив тебе?

- Віктор має інший тип магії. Він сильний чаклун, до того ж добре маскується. Він із тих, від кого не знаєш, чого чекати наступної хвилини. І якщо наш світ потрапить до його рук... Боюся, він загине.

- Я сподіваюся, ми потрапимо у твій світ раніше і нічого цього не станеться, – я погладила його по голові, наче малюка, заспокоюючи. – Ми разом обов'язково впораємося і ще твій світ та наші нащадки довго про нас будуть говорити.