Глава 6

Додому ми повернулися дуже втомлені, але й дуже задоволені. День удався на славу.

- На добраніч, Кріс, – Алекс легенько поцілував мене в губи та пішов у вітальню.

- Приємних сновидінь, – я лагідно йому посміхнулася та зникла за дверима своєї спальні.

Цей хлопець мені подобався дедалі більше. Я лежала в ліжку зі щасливою усмішкою на обличчі, а поряд, за стінкою, спала людина, яка стала дорогою моєму серцю. Я не загадуватиму про те, що буде потім, коли він повернеться додому, головне, що зараз мій принц поруч зі мною.

Вранці наступного дня я прокинувся від наполегливого дзвінка у двері, розплющила очі та знову примружила їх, ховаючись від яскравого сонця.

- Кого несе в недільний ранок? – Невдоволено пробурчала я і, накинувши малиновий шовковий халатик поверх піжами, пішла відчиняти.

- Женько? – я ошелешено дивилася на високого чорнявого хлопця в потертих джинсах й чорній шкіряній куртці, що стояв на порозі та тримав у руках шикарний букет червоних троянд.

- Що не чекала? – весело спитав він і підморгнув мені.

- Чесно кажучи, ні…

- Ти що, мені зовсім не рада? – здивувався Женька. – Може, хоч пустиш? Стільки не бачилися!

- Ну, заходь, коли прийшов, – я пропустила його всередину квартири і зачинила двері. – Звідки ти взагалі взявся?

- З Амстердама, – усміхнувся той. – Квіти візьми, – простяг він мені букет. – Для тебе старався. Знаєш, як складно знайти о восьмій ранку в Києві шикарний букет квітів?

- Та невже? – не повірила я. – У підземках їх завжди повно.

Женька лише зітхнув.

- Не чекав я такого прийому... Не чекав, – Женька нервово смикав свої пальці, то з'єднуючи їх разом, то розводячи вбік.

- А чого ти чекав? – Я провела його на кухню та вказала рукою на диванчик у куточку, але хлопець залишився стояти в дверях. Я поставила квіти у вазу на підвіконні і, спершись на нього, повернулася до Женьки, що нічого не розумів. – Чи ти думаєш, що всі ці два чортові роки я чекала на тебе? Ревіла в подушку і гризла лікті? – Я майже зірвалася на крик.

Найменше зараз я хотіла його бачити. Женька кинув мене два роки тому, нічого не сказавши, просто одного прекрасного дня від нього прийшла смс: «Не шукай мене більше і не дзвони. Ніколи. Я відлітаю, як надовго – не знаю. Обставини змусили. Вибач, що ось так. Повернуся, я сам тебе знайду. Завжди кохав та кохаю лише тебе. Але так треба. Ще раз пробач!"

Я не можу сказати, що відчувала неземні почуття до нього, але тоді я кілька місяців приходила до тями. Я не могла повірити в його брехню, його зраду. Все, що він робив та говорив, було лише грою, гарними словами. Ніколи не думала, що можна ось так гарно прикидатись.

- Кріс, – підійшов до мене Женька майже впритул.

- Не підходь до мене, – я висунула руки вперед. – І не чіпай мене, будь ласка.

Чорт забирай! Ну навіщо він прийшов? Чому саме зараз? Саме сьогодні? Я так хотіла цей день знов провести з Алексом. Ось гад! Весь настрій мені зіпсував!

- Кріс, хто там? – До кухні зайшов Алекс. На ньому були тільки спортивні штани, явно мої, бо ледве діставали до середини гомілки. Дивно ще, як він у них вліз, він начебто щільніший за мене буде. Абсолютно голий торс. Він виглядав шалено привабливо та сексуально. На його шиї висів гарний срібний медальйон у вигляді п'ятикутної зірки.

Женька обернувся та витріщився на мого принца.

- Алексе, – видихнула я, протиснулася між столом і застиглим Женькою, підійшла до нього і притулилася до сильних грудей. В його обіймах я почувала себе захищеною.

- Хто він такий? Він тебе образив? – Погладжуючи мене по спині запитав Алекс.

- Ні. Тобто так. Тільки це давня історія.

Женька нарешті відмер і простягнув Алексу руку.

- Євген.

- Алехандро, – відповів мій принц.

- Іноземець, чи що?

- Начебто, – кивнув Алекс. – Що ти робиш у квартирі Кріс? Що тобі потрібно? Дівчина явно дала зрозуміти, що тобі не рада.

- Зате вона явно рада тобі, – сердито засміявся Женька. – Мда-а, Кріс, я не думав, що ти на гарненькі мордочки кидаєшся ...

- Заткнися! – прогарчав Алекс. – І покинь приміщення! Швидко! – Його слова пролунали як грім. Залізний холоднокровний тон. Я бачила, як Женька стиснув грудочку й дуже обережно пішов до виходу.

- Мила, присядь, я сам його проведу, – він допоміг мені сісти на дивані, а сам пішов за Женею.

Я чула, як Алекс щось пояснював Женьці на сходовому майданчику, чула, як прийшов ліфт, зачинилися вхідні двері. Мене трусило, і по щоках котилися сльози.

- Маленька моя, – Алекс опустився переді мною, встаючи на коліна. – Він більше не потурбує тебе. Не плач, я поряд, – і сильно притис мене до себе.

Я відчула міцні справжні обійми. Рідні обійми. Отак би й сиділа і не відпускала нікуди його.

- Дякую, що ти є, – прошепотіла я.

- Дурненька, це тобі спасибі, що ти з'явилася в моєму житті. – Алекс легенько поцілував мене в маківку. – Давай краще поснідаємо та сходимо ще кудись. Ти мені, до речі, обіцяла телефон.