Принц на моєму порозі

Розділ 9. Відлуння

Злата

Наступний ранок у моєму світі нестерпно тихий. Я йду площею, де ще вчора стояв він, і відчуваю себе порожньою кімнатою. Обіцянка Адріана — «все це не даремно» — звучить у голові як втіха для розбитого серця, але не більше.

Раптом я спотикаюся. Хтось підхоплює мене за лікоть, не даючи впасти просто в замет.

— Обережно! Ви не забилися?

Голос настільки знайомий, що я здригаюся. Повільно підіймаю голову — і ледь не зойкаю. Переді мною стоїть Адріан. Те саме обличчя, той самий розліт брів, та сама усмішка. Але на ньому звичайна зимова куртка, а в руках — стаканчик із кавою.

— Вибачте… я… ви так схожі на одного мого знайомого, — шепочу я, боячись навіть дихнути.

Чоловік усміхається, і в його очах на мить спалахує дивне впізнавання, ніби він теж бачив мене уві сні.

— Мене звати Андрій, — каже він, і я відчуваю, як між нами миттєво пробігає електрична іскра — та сама «енергетика», про яку говорив принц. — Дивне відчуття, але мені здається, що я шукав вас усю ніч. Може… вип’ємо кави? Я знаю одне місце, де готують найкращу, з корицею.

Я торкаюся срібної сніжинки на шиї. Вона тепла.

— З радістю, Андрію. З великою радістю.

Казка не закінчується. Вона просто змінює ім’я.

Ясміна Елісон

Подобається

#686 в Фентезі
#147 в Міське фентезі
#177 в Різне
#137 в Гумор

У тексті є: несподівана зустріч, сильні почуття, новорічний збіг обставин

Відредаговано: 07.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись