Розділ 8. Закон збереження любові

Адріан

Крок у порожнечу — найважчий у моєму житті. Магія порталу розриває мене на частини, але душевний біль від того, що я відпускаю руку Злати, сильніший за будь-який фізичний біль. Я знаю закони всесвіту: магія — це рівновага. Вона ніколи не забирає, не давши щось натомість. Якщо доля зіштовхує два світи, це не може бути помилкою чи випадковим капризом стихій.

Коли засліплююче сяйво згасає, я відчуваю під ногами не пухкий сніг Житомирщини, а холодний мармур головної зали Елдорії. Музика, яку я покинув тиждень тому, все ще лунає — тут не минуло й хвилини.

— Принце Адріане, ви нарешті приєднаєтеся до нас? — голос батька-короля виводить мене з заціпеніння.

Я стою посеред балу в дивному чорному одязі іншого світу, але ніхто не помічає змін. Магія ховає мій шлях. Я збираюся відповісти, та мій погляд завмирає на гості, яка щойно входить до зали.

Це вона. Те саме золотаве волосся, ті самі очі кольору лісового горіха. Вона вдягнена у сукню кольору зимового неба, але в її погляді — те саме світло, яке я бачив у літній кухні.

— Ваша Високосте, дозвольте представити вам леді Елізу, — промовляє церемоніймейстер.

Вона вклоняється, і я бачу на її шиї знайомий кулон у формі сніжинки. Моє серце пропускає удар. Магія не просто зводить нас — вона створює відлуння однієї душі у двох світах.

Я усміхаюся, знаючи: десь там, за межею реальності, Злата теж не залишиться самотньою.

Все тільки починається.