Розділ 48

–Ти... Що вирішив зробити?! – жахнулася Соня. –Відмовитися?

–Угу. Знаю, дивно звучить після всього того, що ми пережили, та це не просто моє бажання чи гарячкове рішення. Я добре обдумав й проаналізував все, і є багато причин, які підштовхнули мене до цього кроку. 

–Які, наприклад? Звичайно, якщо це не секрет. Все ж таки, це тільки тобі вирішувати. 

–Наприклад... М-м-м, ну, по-перше, моє небажання брати ще одну дружину. Чи ти готова ділити мене з ще однією або ж з багатьма жінками? – Річард запитально вигнув брову і хитро зиркнув на русяву, очікуючи її реакції. 

–Жінками? – здивовано перепитала дівчина, і за секунду її обличчя набуло виразу, ніби всі таємниці світу відкрилися їй. Вона перелякано обвела кімнату поглядом і прикрила руками лице. –Хах, я й забула, що імператор може мати не одну дружину. Жах! Я майже власними руками одружила тебе ще з кимось! Чому я про це не подумала? 

–Ти однаково не змогла б щось змінити, тому й картати себе не має сенсу. 

–Ох, добре, тоді яка ж друга причина твоєї відмови?

–Вона полягає в нашому майбутньому. Точніше, в майбутньому наших дітей. 

–Тобто? 

–Мені, як і кожному принцу, з раннього дитинства втокмачували те, що я майбутній імператор, а він не має права на слабкості. Ти можеш від перевантаження забути як тебе звати чи ким ти є, корчитися від фізичного болю або ж душевних терзань, падати з ніг від перевтоми, але ніхто ніколи не повинен цього бачити. Навіть у найважчі часи забути про себе і думати лише про благо імперії – святий обов’язок, – мовив хлопець. –Я кажу це не тому, що не хочу це терпіти. Ні, я звик до ролі залізної людини, як і будь-хто інший в палаці, але, знаючи як це, я не хочу такої долі своїм дітям. Вони не будуть працювати до втрати свідомості через обов’язок. А ще більше я не хочу, щоб вони потрапляли в братовбивчі війни. Я вже знаю, наскільки це важко і боляче, і не хочу, щоб мої кровинки відчували це на собі, а якщо я стану імператором, то не зможу їх від цього захистити. Ні, не тільки їх, я взагалі не зможу захистити осіб, які для мене важливі, як би парадоксально це не звучало. Вороги завжди знайдуть болюче місце, яке в мене являється сім'єю, і нишком нанесуть удар. Я не готовий втрачати те, що тільки-но здобув. 

–Звучить логічно, – погодилася русява. – Саме це підштовхнуло тебе до такого рішення? 

–Угу. Імперії й справді потрібен імператор без слабкостей, могутній, сміливий, розумний. Саме таким є Франклін. Я впевнений в тому, що за його правління наша імперія набуде розквіту. Та й влади я прагнув, аби вижити, але якщо трон стане його, то всі будуть в безпеці. Він вміє аналізувати ситуацію і приймати правильні рішення, попередньо добре їх обдумавши. Як би мені не хотілося цього визнавати, я не маю такої риси характеру.

–Підтверджую. Ти завжди рубаєш з плеча. 

–Тц, дякую тобі за підтримку, – обурився чорнявий, та через декілька секунд вони обмінялися поглядами і розсміялися.  

–Цікаво... Ти почав говорити про дітей. Наскільки великі плани ти встиг побудувати? – запитала сіроока, коли сміх нарешті стих.  

–Ну, планом це стане тільки тоді, коли ти погодишся з усіма його пунктиками. Готова почути? 

–Готова.

–Добре. Першим і найважливішим кроком до нашого щасливого майбутнього буде, звичайно, новий дім. Тільки уяви, великий просторий будинок десь поруч з морем, далеко від імператорського палацу, але біля столиці, – мовив Річард і, обійнявши дівчину, притулив ближче до себе. –Ну як? Що ти думаєш? Чи ти хотіла б жити у імператорському палаці? Чи, можливо, мріяла стати імператрицею? У будь-якому випадку, ти вже стала володаркою мого серця. 

–Ой-йой-йой, де це ти навчився говорити такі солодкі слова? – усміхнулася Соня і глянула на хлопця.

–Ну, я завжди вмів так говорити, просто потрібно було знайти таку сірооку русяву дикунку, якій я захотів би це казати.

–Це я дикунка?! – обурилася дівчина. –А ти тоді вовчара!

–Чудово! Ось і вирішили питання з ласкавими кличками, – розсміявся чорнявий.  

–Хм, якщо чесно, мені подобається твій план. Я б хотіла переїхати з імператорського палацу. В мене геть немає хороших спогадів про це місце.  

–Справді? Я б міг сказати те ж саме, але мені в пам'ять в'їлося багато згадок. Особливо про сад, гору і торт.  

–Ох, скільки ти мені ще плануєш згадувати той випадок? По-перше, якби ти себе нормально вів тоді, я б не заїхала тобі тим тортом в обличчя. По-друге, в мене після того інциденту душа в п'ятки втекла. Ти й не уявляєш, як я боялася, що ти повідомиш про це імператору. Та все минулося, на щастя. 

–Ти серйозно думала, що я про все розкажу? Наскільки поганою людиною ти мене вважала? – обурився Річард, та потім риси його обличчя полагіднішали. –Тоді настав час змінювати твоє враження про себе.  

Він припав губами до шиї Соні і почав вимальовувати на ній стежинку із поцілунків. Русява завмерла, проживаючи бурю почуттів. Справжній рай. Невимовне блаженство, від якого хотілося просто розтанути під палкими поцілунками, якими чоловічі гарячі губи обсипали її шию. Під їх впливом всі думки вилетіли з голови. Здається, сіроока навіть забула як дихати і воліла якнайдовше не згадувати. Вона повернулася обличчям до хлопця і, обхопивши його міцну шию, зустрілася устами з його губами. Ніжний трепетний поцілунок швидко переріс у гарячий пристрасний. Дівчина й помітити не встигла, як руки чорнявого опинилися на її спині, намагаючись розшнурувати корсет, та, не впоравшись з цим, просто почали розривати його. Одяг затріщав.

–Річарде! – вигукнула Соня, перериваючи поцілунок і віддихуючись. Вона збентежено глянула на нього, та зустрілася із затуманеним поглядом бурштинових очей. –Ми ще не оговталися від битви, та й... Я ще не готова перейти на такий рівень. Пробач... 

Хлопець уважно зиркнув на русяву, приходячи до тями. Він невдоволено скривився і відвернув голову в іншу сторону, підпираючи її рукою і щось обдумуючи. 

–Ти... Сердишся? – запитала сіроока і винувато опустила очі, побачивши, як коханий насупився.