Розділ 47

Соня повернулася на ліжку в іншу сторону і добряче потягнулася, солодко позіхаючи. Давно вона так добре і комфортно не спала. Так спокійно і чарівно, без будь-яких моторошних снів і хвилювань. Так прекрасно! Цікаво, це через те, що вона знає, що в безпеці, чи через те, що спала поруч зі своїм коханим? Хм, коханим...

Дівчина усміхнулася, подумавши про чорнявого, і вткнула свій носик в подушку, намагаючись сховати занадто яскравий рум'янець, який з'явився на щоках. Як приємно думати про кохану людину... Надзвичайно приємно. Всередині ніби з'являється безліч метеликів як тільки згадає Річарда. Дивовижне відчуття!

Русява, не відкриваючи очей, протягнула руку в сторону хлопця, аби доторкнутися до нього, та нічого не відчула. Не розуміючи, що відбувається, сіроока відкрила очі, але поруч нікого не побачила. Вона різко піднялася на лікоть і ще раз уважніше оглянула все навкруги. Порожньо... 

Соня завмерла, намагаючись заспокоїтися і взяти себе в руки, та коли тривога почала трішки відпускати, дівчина помітила, що знаходиться в геть іншій кімнаті. Зрозумівши це, весь самоконтроль випарувався, ніби його й не було, і русяву знову почало трясти від паніки.  

Де вона? Що це за місце?! Як вона тут опинилася і де чорнявий?! З ним все гаразд?

Ціла купа питань почали терзати русяву, і так тривало би казна-скільки часу, якби ззаду десь зовсім поруч не пролунав такий знайомий і рідний голос:

–Ти вже прокинулася? Ну нарешті.  

Сіроока повернулася назад і зустрілася поглядом з бурштиновими очима. Хлопець стояв біля письмового столу, спершись на нього, і грайливо подивлявся на дівчину, схрестивши руки на грудях. 

–Ти справжня соня, як би двозначно це не звучало! – усміхнувся чорнявий і в його очах зблиснули добре помітні іскорки задоволення й втіхи. 

–Річарде...– промовила русява, намагаючись повірити в те, що це не сон. Як тільки вона це усвідомила, то зірвалася з місця і побігла до хлопця. Той теж ступив вперед і радо замкнув сірооку в свої обійми. Вони стояли так хвилин десять, відчуваючи неймовірний ритм серцебиття один одного і зберігаючи мовчанку, бо й так зрозуміли всі думки один одного.  

–Вже все буде добре, – прошепотів чорнявий на вухо дівчині, заспокоюючи її. –Не хвилюйся.

–Не хвилюватися?! Ти хоч уявляєш, як мене налякав?! Хто так робить?!

–Вибач, я більше не буду переносити тебе, поки ти спиш.  

–До чого тут це?! Хоча це теж було страшно... Та я зараз не це маю на увазі! Як ти міг так легковажно піти на такий ризик?! Рушити в бій, вже будучи пораненим і ледве стоячи на ногах! Ти про себе подумав?! А про мене?! Ти хотів зробити мене вдовою?! – зірвалася Соня, легенько б'ючи Річарда в плече, та він ще міцніше обійняв її, не даючи це робити. У сірих очах зблиснули сльози. –Ти покидьок!  

–Я знаю, що вчинив неправильно. Пробач. Обіцяю, що більше так не робитиму. Годі ображатися. Я тут, з тобою. Живий і здоровий, тому заспокойся.  

–Заспокоїтися?! Ти й не уявляєш, скільки мені нервів виїв своїми витівками! І хочеш, щоб я так просто затихла зараз?! Ні, навіть не подумаю, бо ти маєш відчути себе на моєму мі...– почала обурюватися дівчина, та не встигла домовити, як губи хлопця накрили її уста. На декілька секунд вона завмерла, повністю збита з пантелику діями чорнявого, та потім прикрила очі і ще сильніше обхопила міцну чоловічу шию. Всередині піднялася ціла купа метеликів, які ніжно тріпотіли своїми крильцями, викликаючи неймовірне відчуття, від якого хотілося набагато більшого.  

–Пробач, – прошепотів Річард, нарешті відсторонившись від поцілунку і віддихуючись. –Я розумію, в чому моя помилка, і готовий спокутувати свою провину. 

–Хм, ти сам тільки що це сказав, я тебе за язик не тягнула, – лукаво усміхнулася русява і грайливо зиркнула на хлопця. –І як же ти будеш здобувати моє прощення? 

–Я готовий зробити будь-що, хоч гори звернути, але буде краще, якщо я знатиму, чого саме ти хочеш.  

–Хочу, щоб ти нікуди не йшов і побув зі мною.  

–Тоді ти сама напросилася! – мовив чорнявий і підхопив сірооку на руки. Вона скрикнула від несподіванки і обхопила його шию, боячись впасти. 

–Пусти! Твоє плече! 

–Нічого страшного йому не буде. Я ж не можу просто так упустити можливість поносити тебе на руках, – Річард попрямував до письмового столу і сів за нього, посадивши Соню собі на коліна. Ігноруючи її запитальний погляд, він відкрив шухлядку і, витягнувши звідти якусь невеличку баночку, поставив її на стіл.  

–Що це? – не змогла не поцікавитися дівчина.  

–Не здогадуєшся? Хм, – хлопець обхопив русяву, ніби обіймаючи, і розправив її долоню. Лише зараз сіроока побачила, що де-не-де шкіра на її руках була здерта і подряпана. –Напевно, ти поранилася під час поєдинку, коли вчепилася в прути воріт. В цій баночці мазь. Вона добре допомагає в таких ситуаціях, знаю по собі. Я часто її використовую після тренувань зі зброєю, так як саме після них найбільше подряпин і мозолів на руках. 

Чорнявий відкрив баночку і обережно почав наносити мазь на долоню сіроокої. Ніжно торкаючись до пальців, він легенько втирав її, паралельно дмухаючи на подряпини, аби не пекло, і Соня застигла, не очікуючи такої ласкавості від Річарда. Вона зупинила свій погляд на ньому.  

Бурштинові очі зосередилися на її руках, а чорні широкі брови трохи насупилися, додаючи його обличчю якоїсь суворості, геть не поєднувальної з його ніжними діями... Дівчина усміхнулася і мимоволі потягнулася вільною рукою до чорнявого м'якого волосся. 

–Що таке? – запитав хлопець і зиркнув на русяву, яка здригнулася від його неочікуваного питання.  

–Нічого... 

–Хм, – протягнув чорнявий, пильно вдивляючись в сірооку. За секунду в його очах заграли бісики, а на обличчі з'явилася хитра посмішка. –Справді нічого? Тоді ти сама потягнулася до мене, не контролюючи себе? 

–Що? Ні... Не правда! 

–Сильне заперечення означає брехню, а ще твої очі забігали збоку вбік і щоки почервоніли. Ти милувалася мною?